Повний оптимізму військовослужбовець Андрій у боях проти російських загарбників втратив ногу, проходить реабілітацію в обласній клінічній лікарні та готується до протезування.
Історію військового розповіли на сторінці медзакладу.
Андрій отримав поранення 3 грудня минулого року в с. Кліщіївка під Бахмутом внаслідок обстрілу з ворожого танка. Після Дніпра і Києва у Франківську йому лікували нирки, які не працювали після тяжкої травми, потім ногу, а тепер він вже відновлюється. Двічі на день з ним займаються реабілітологи.
“Я б не сказав, що це легко, – каже військовий. – Це важко, бо кожен день болять м’язи. Але треба боротися, відновлювати свій стан”.
Спершу реабілітолог, за його словами, допомагає банально встати з ліжка, вчить, як це правильно зробити, щоб не впасти і не втратити свідомість. А потім вже дає вправи, які допомагають зміцнити м’язи. Так йому “допомагають зустрітися з протезом і бути з ним на “ти”.
Чоловік говорить, що втрата ноги дуже вплинула на його звичний спосіб життя. Йому важко тримати рівновагу на одній нозі. А ще є відчуття, що втрачена нога присутня.
“Важко з цим, але тримаюся, – усміхається Андрій. – Хочу ходити. Хочу ходити в гори, в ліс, займатися спортом. І це якраз дає поштовх”.
Андрій в армії з 2013 року, у 2014-му перейшов на контракт
Боєць починав службу в розвідроті на посаді командира відділення. Був у Луганському аеропорту, звідки повернувся живий-неушкоджений. Оскільки мав вищу освіту і бажання стати офіцером, то в 2016 році його відправили на тримісячне навчання в Одеську війському академію. Після закінчення став командиром взводу роти снайперів.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, виконував завдання безпосередньо з коригування вогню артилерії, зі спостереження, готував інших хлопців виконувати схожу роботу.
“Ця робота є ризикованою, але в армії, особливо на війні, кожна професія є ризикованою”, – зазначає Андрій.
Чоловік радий, що залишився живий. Каже, що люди з протезами обмежені у своїх можливостях, але нічого – живуть. Триматися його надихають донька, племінниця, рідні.
Андрій переконаний, що ми переможемо, хоч і невідомо коли:
“Ворог переважає нас за чисельністю й кількістю озброєння, – говорить він. – Але ми на своїй землі. У нас козацький дух. Ми б’ємося до останнього. До останнього воїна, до останнього подиху. Наскільки можемо ми його тримаємо. Хоч і важко. Це не те, що було в 2014-му. Зараз війна повномасштабна і більш жорстка”.
Стосовно комунікації військових і цивільних Андрій каже, що військові такі ж самі люди, як і цивільні. Тому їм треба просто спілкуватися на одному рівні.
“Ми робили свою роботу, щоб ви жили в мирі, спокійно, щоб небо було чисте. Для цього ми робили все можливе і неможливе. А спілкування має бути звичайне, як людини з людиною. З повагою, але без страху і докорів сумління. Ви робите тут свою роботу, ми робимо там свою”.
Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!
Деркачова Ольга 
Рязанцева Яна 
Магда Євген 
Волошин Тарас