Міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків уже восьмий рік на посаді. Останні 20 місяців припали на повномасштабну війну. Тож замість того, щоб думати про стратегію та розвиток обласного центру, доводиться думати про те, як наблизити перемогу.

Не лише Руслан Марцінків, а й інші очільники територіальних громад уже отримали докори від Президента України Володимира Зеленського щодо того, що не час думати про бруківку. З цього «Галицький кореспондент» і почав розмову.

Пане Руслане, що важливіше – бруківка чи дрон?

Як одне, так і інше. Бо бруківка – це й укриття, й освітлення, і латання ям. Взагалі у центральній владі зараз багато лицемірства, цю тему підняли навмисно, щоб забрати кошти у громад. Вибрали момент і забрали податки на доходи фізичних осіб у місцевих органів влади, щоб перерозподілити не військовим, а на свої проєкти, які роблять Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості та Міністерство цифрової трансформації. І кістку кидають у вигляді 10% військовим частинам.

Проте органи місцевого самоврядування допомагають значно більше військовим. І коштами, і купівлею дронів, і рештою. Переконаний, що ця істерія зменшить обороноздатність наших військ. Досить уже лицемірства. Людям потрібно говорити правду, а не солодку брехню. То кажуть, що війна закінчиться за три місяці, то контрнаступом дійдемо до Криму за літо, для чого брехати людям? Треба сказати чесно, що війна може бути не один рік і можливо навіть не одне десятиліття.

Але чи не виїдуть тоді люди?

Хто хотів виїхати, той виїхав. З Ізраїлю люди ж не виїхали. Мобілізувати людей треба. Дай Боже, щоб наші діти не жили у війні. Зброю і дрони має виробляти держава, а не кожна громада шукати умільця, щоб купити дрони. Ми і так забезпечуємо військові частини від цвяха до одягу, а що держава забезпечує?

Дайте нам можливість і ми купимо зброю, проте законодавство не дозволяє. Навіть системи спостереження ми не можемо купити. Лише «Мавіки» можемо, а спеціалізовані дрони уже ні.

Думаєте ПДФО військових таки заберуть у громад?

Припускаю, це питання часу. Ми активно боролися, я був на зустрічі з прем’єром і головою фракції «Слуг народу», говорив конкретно, як, на мою думку, це зменшить обороноздатність країни. Відповідно до змін, які пропонуються, Міністерство цифрової трансформації має на дрони розподілити кошти, а Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості – на будівництво заводів, де виготовлятимуть зброю. Ми підтримуємо, але що вам не давало будувати заводи ці півтора року? Я не чув від жодної військової частини, що їм хоч одне міністерство забезпечило хоча б один дрон. Може я не в тих військових частинах був, але там де був, то купують або за кошти волонтерів, або за кошти органів місцевого самоврядування.

Проте винними стали органи місцевого самоврядування, тому ми не можемо виграти війну. Але ж до мера командир батальйону чи навіть простий солдат швидше може прийти, ніж до міністра. То який вихід? Волонтерська допомога зменшується, бо люди менше дають. З-за кордону теж менше допомагають, бо виснажуються, як би ми це не заперечували. А тут ще й хочуть забрати «військове» ПДФО.

То скільки втратить Івано-Франківська громада?

З нами все гаразд, ми не так залежні від цього. Буде певний удар, я підрахував, що ми втратимо десь 200 млн. Ми все одно будемо допомагати, втім це зменшить допомогу. А от невеликі громади втратять. І я захищав не тільки нашу громаду, а інші, коли був у столиці. Знаєте, як міг би, як деякі мери, відстоювати свої власні інтереси, але я приїхав, щоб відстояти 62 громади нашої області. Це питання обороноздатності, і треба розуміти, що для деяких військових частин громади купують все – цвяхи до ДСП, дрони та автомобілі.

То не буде вже бруківки?

Благоустрій буде продовжуватися. Бо люди навіть під час війни мають ходити нормальними дорогами. Мають бути залатані ями, а сім’я військового має ходити нормальним містом, бо ми не знаємо скільки буде тривати війна – чи місяць, чи 10, чи 100 років.

Ця війна триває століттями, просто певними етапами. Наше покоління проживає війну, тож ми повинні підходити раціонально і говорити правду, а сьогодні лицемірства забагато. В першу чергу з боку державної влади. Вони думають, що можна обманювати, маніпулювати, показати марафон чи серіал і люди це проковтнуть.

Але це якраз діє півтора року.

Так, але до пори до часу. А війна ще не закінчилася.

Публікували рейтинг міст, які допомагають армії. Івано-Франківськ десь в кінці.

Ці рейтинги нагадують ковідні – хто більше апаратів ШВЛ купив. А чи вони подолали ковід? Є різні програми. Я вважаю, що краще дати конкретному військовослужбовцю гроші, ніж перераховувати на військову частину і це не дійде до конкретного солдата.

Ми перераховуємо усім військовим частинам, які платять ПДФО, по 20% суми, а далі купуємо те, що їм треба. А цей рейтинг брав інші показники. Наприклад, не враховували соціальні програми. А ми 2500 військовим по 20 тис. грн виділили. А ще ми пораненим платимо по 20 тис. грн і вже понад одна тисяча військових отримали. І ще ми фінансову допомогу даємо тим, хто не має статусу УБД. А вони враховують лише дрони й військове призначення.

Втім, я не можу купити специфічну техніку. Краще дам субвенцію військовій частині і вона купить. А ми не будемо мати проблеми, бо хлопці приходять і просить снайперські гвинтівки, а я таке навіть з благодійного фонду купити не можу. До слова, якраз створили фонд «Мій Івано-Франківськ». Якщо не можемо машини деякі купувати, то скидаємося і через фонд купуємо.

Скільки машин і дронів купили за цей час?

Знову ви хочете цифри. Ми можемо найдешевші купити і їх буде 300, але ми беремо не кількістю, а шукаємо спеціалізовані тепловізори із прошивками, Мавік 3Т, Мавік 3 комбо тощо. Загалом за ці 9 місяців ми купили 33 квадрокоптери і ще 27 замовили. На це йдуть мільйони.

Міст на Пасічну. Що робили цього року там?

Розв’язку зробили, на що пішло 60 млн. грн. Держава минулого року мала допомогти, але почалася війна. Зараз є проблеми з казначейством, вже 2 місяці не пропускає. Одне добре, що ту роботу вже видно, бо вже йдеться про естакаду. Раніше ж була робота в землі, а її не можна побачити.

Ще треба 300 млн грн. Метал подорожчав. Втім, ми врахували доступність – для людей з інвалідністю та велосипедистів. Тому, якщо не будемо значно втрачати території в Україні, то могли б запустити до кінця наступного року.

“Не будемо значно втрачати”? Ви так песимістично налаштовані?

Знаєте, мене до 24 лютого 2022 року звинувачували, що я панікую, навіть правоохоронні органи казали, що надувні танки їздять між РФ та Білоруссю, а я тут говорю речі неможливі. Мало хто вірив. Навіть мої заступники не вірили, коли я 11 лютого розповідав, що треба робити укриття і думати, як приймати внутрішньо переміщених осіб.

До слова, дуже нас виручив міський транспорт. Понад 1800 поїздок вони зробили для військових. Особливо в перші дні, коли возили на Київщину і схід. Приватники боялися і відмовлялися, а наші їздили.

Бачила, що дуобуси місто хоче купувати.

Давно піднімаємо це питання. Є проєкти, які не за рік робляться. Наприклад, будівництво тролейбусної лінії, ми до цього йшли п’ять років. Купити дуобус – теж займає часу. Але він потрібен місту, адже може великі відстані їхати без лінії. Так ми можемо з’єднати мікрорайон Опришівці, наприклад, з іншими околицями міста тролейбусною лінією. Адже він їде 40-45 км без дротів, цього достатньо.

Проте зараз не питання у тендері. Адже буде переможець, і лиш потім йому дається 9 місяців на виробництво транспорту. Вони роблять його під наші параметри. Втім реально, що до кінця наступного року, вони можуть бути в місті.

Як місто готується до блекауту, враховуючи минулорічний досвід?

Значно краще готові. Маємо генератори в котельнях та в закладах освіти. Електрики теж врахували різні речі, які раніше не бачили. Зокрема, заміну електрокабелів, яку реалізовують через інвестиційну програму.

Ми заключили угоду про партнерство між містом і фірмою, яка успадкувала СТЕК. Завдяки цьому ми отримуємо газ у НАК «Нафтогазу», а люди не мерзнуть, бо людям все одно хто власник – вони ж до мене прийдуть, якщо їм холодно буде. Половина будинків СТЕКу вже відключилися, бо роблять собі автономку, іншим допомагаємо коштами, щоб відключалися, а хто не відключився, той буде з централізованим опаленням.

Чим завершилася історія з будівництвом житла для переселенців у Хриплині? Ніби і грант взяли, але люди були проти. Що там зараз?

Я не розумію, чому люди були проти. Адже від одного села відстань 1 км і з другого боку ще пів кілометра. Та й ідея була добра: за грантові гроші планували будувати переселенцям житло. Цей район би ожив, бо якщо там побудувати будинки, то з’являться магазини, перукарні, будуть робочі місця тощо. Але люди не захотіли.

Насправді деякі люди хотіли взяти цю землю в приватні руки. Тепер там нічого не буде, адже грантові партнери сказали, що не хочуть конфліктів. Гаразд, виставимо її на аукціон, хай буде промисловість, але на конкурентних засадах.

Це все будує НЕФКО, вони й оголошують тендер. Ми даємо лише землю. Тож ми перенесли будівництво будинку для переселенців на вул. Ребета. Зараз стоїмо на тому, що на першому поверсі має бути садок. Наразі у черзі на квартири 165 чоловік. З них як мінімум 50% мають отримати переселенці, у яких хтось воює.

На сесії затвердили співфінансування проєкту для релокованого бізнесу. Розкажіть, що це буде?

Нам попередньо погодили грант. Але, щоб ЄС дав підтвердження, треба було проголосувати за співфінансування. Ідея у тому, щоб в Палаці Потоцьких відремонтувати одне приміщення і зробити Центр релокованого бізнесу, де б відбувалися різні тренінги і заняття. Бо зараз ми такі проєкти робимо на базі ІФНТУНГ або «Теплого міста».

Робили дослідження, що в Палаці Потоцьких два приміщення аварійних, два напіваварійних, а два – в нормальному стані. Зараз в одному з нормальних робимо Музей зброї, а в другому якраз плануємо цей центр зробити. На базі центру плануємо давати різні мікрогранти, наприклад на маркетинг, рекламу в соцмережах тощо.

Зараз у нас 73 релокованих підприємства. Хотілося би більше, але потрібно розуміти, що багато хто не робив статус, бо не хотіли жодних пільг через бюрократію. З великих релокованих підприємств маємо завод виробництва вікон у Хриплинській промзоні на 300 робочих місць, який от-от відкриється. Також маємо Запорізький завод кольорових металів. А решта уже дрібніші підприємства – на 40-50 місць.

Вистачає людей на ці робочі місця чи є проблеми?

Скрізь потреба у робочих руках, починаючи від наших комунальних підприємств і закінчуючи бізнесом. Знаєте, у нас і люди йдуть на війну, і техніку вилучають для потреб ЗСУ. Та це нормально, ми не скаржимося, бо у кого мали вилучати? Тепер згадаємо про ту саму бруківку – якщо робити укриття чи вікна поміняти, то нема кому це робити. Треба людину найняти, зарплату заплатити, а він потім ті гроші в сім’ю вкладе. Але якщо нема кому працювати, то найгірше.

Уявіть, ми менше автобусів випускаємо, бо водіїв нема. А на тролейбуси лише жінок берем, бо всіх чоловіків відправляємо на автобус, там все ж таки важче.

В минулому році ви створили нове КП «Івано-Франківськ-агро». Як успіхи і яка була мета створення?

Проблема в тому, що багато земель не обробляється. Хочеться, щоб аграрії чесно відносилися до місцевих мешканців. Бачимо, що латифундисти беруть паї в людей і платять або зерном, або мало грошей дають. А ми хочемо, щоб люди були багатші, бо саме це потрібно економіці.

Ми побачили, що в нас є 600 га, які не розібрані. Чому не зробити підприємство, яке ці землі оброблятиме і платитиме людям зарплати, бо це і робочі місця, і податки.

Зараз обробляємо 280 га. Вирощуємо гречку, сою і соняшник. Гречку віддамо освітянам, щоб годували дітей, а сою і соняшник продамо, щоб було підприємству на зарплати.

Минулого року вони заробили на себе, але ми вклали гроші в техніку, лізинг. Я поставив завдання, щоб у наступному році обробити мінімум 500 га. Ми вже десь на 60 га з пайовиками підписали угоди. Обробляти землю почнемо з весни.

У Загвізді впав міст. Будете робити новий?

Вивчаємо питання. Бо не складно зробити, щоб через пів року знову завалився. Цей міст не старий був, його будував університет нафти і газу за другого пришестя Кучми. Тож будемо шукати і гроші, і можливості.

Можливо будівельники зголосяться. Зараз це значно дорожче, бо є доступність і різні вимоги. Тому шукаємо варіанти, як зробити, щоб потім знову не впав.

Кожного з нас змінила війна. Вас чим?

Менше посміхаюся. Раніше більше посміхався. Ми все втратили – людей, час, можливості. І зараз знову розслабилися, а не час.

Назвіть три речі, за які б ви хотіли, щоб вас пам’ятали колись, наприклад через років 20, як міського голову?

Хочу бути мером перемоги. Щоб за моєї каденції настала перемога для країни. Це важко буде, але хочу. Друге – щоб у місті був 100% комунальний транспорт. А третє – щоб у нас вистачало дитячих садків та шкіл для всіх охочих.

Розмовляла Тетяна Соболик