Петро Симоненко під час окупації Київщини втікав до Росії у супроводі спецназу РФ.
Служба безпеки зібрала доказову базу на Петра Симоненка – колишнього народного депутата, керівника забороненої Комуністичної партії України, який підтримав збройну агресію РФ. Про це інформують на сторінці Служби безпеки України.
На період окупації Київщини він звернувся до вищого військово-політичного керівництва Росії щодо його «евакуації» до країни-агресора.
Щоб вивезти Симоненка з його родиною із захопленого на той час селища Березівка Макарівського району, Кремль розпорядився відправити туди загін спецназу РФ.
Після прибуття російських спецпризначенців до українського населеного пункту екснардеп особисто їх зустрічав, а потім «розквартирував» у власному будинку і забезпечив продовольством.
Потім з 4 до 8 березня 2022 року окупаційний спецпідрозділ здійснив «супровід» Симоненка та його близьких через ворожі блокпости на територію Білорусі.
Звідти він переїхав до Росії, де його призначили заступником голови «Центрального комітету міжнародного комуністичного об’єднання «Союз комуністичних партій – комуністичної партії Радянського Союзу».
Це повністю прокремлівська організація, яка підконтрольна російській компартії на чолі з її лідером – депутатом держдуми РФ Геннадієм Зюгановим. Саме за його вказівкою Симоненко розпочав публічну кампанію на підтримку агресивної політики Москви.
Так, у жовтні 2022 року екснардеп взяв участь у так званій «22-й «Міжнародній зустрічі комуністичних та робітничих партій», яка проходила у місті Гавана на Кубі.
Під час свого виступу на «форумі» Симоненко намагався легітимізувати захоплення частини території України та діяльність терористичних організацій «Л/ДНР».
Крім того, за даними слідства, 21-22 квітня 2023 року екснардеп взяв участь у з’їзді «антифашистського форуму», який відбувся у Мінську.
Там він висловлювався за продовження агресивної війни проти України та виправдовував кремлівські наративи щодо застосування тактичної ядерної зброї РФ.
На підставі зібраних доказів Симоненку повідомлено про підозру за двома статтями Кримінального кодексу України:
ч. 3 ст. 109 (публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади з використанням засобів масової інформації);
ч. 3 ст. 436-2 (виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії РФ проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії РФ проти України як внутрішнього громадянського конфлікту з використанням засобів масової інформації).
Крім того, вирішується питання щодо додаткової кваліфікації злочинних дій фігуранта. Досудове розслідування триває.
Ми вже звикли до розстріляного Шевченка та Сковороди, зруйнованих шкіл, музеїв, церков, бібліотек, спалених книг. Так, вони болять і вкотре підтверджують, що ворог нищить не лише нас, а й усе, що пов’язане з нами та нашою пам’яттю, що є однією з основ нашої ідентичності. Там, де проходить ворог-окупант, завжди залишаються спалені українські книги та розстріляні
Про хибні уявлення, що Донеччина — суцільне поле бою та випалена земля Журналістів вчать подавати новини гарячими. Втім, життєвий досвід вже навчив мене, що інколи варто дати емоціям охолонути. Видихнути, підібрати правильні слова. Прийдешній рік для Донецької області ознаменувався змінами на фронті, його зсувом вглиб області, а тилові міста, де донедавна панувала умовна тиша, піддались
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного
Україна стрімко летить вперед, точніше, у прірву – за темпами поширення коронавірусу. Лікарні переповнені, щодня страшною смертю вмирають сотні людей. І при цьому все ще є достатньо особин, які протестують проти вакцинації від COVID-19. Буду називати їх саме так, адже всі інші слова, що спадають на думку, у друк не пропустять. Що особисто мене обурює