Від мінометного вибуху, під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку, постраждав військовий і його четверо побратимів.
Про історію захисника розповіли на Facebook-сторінці Івано-Франківської обласної клінічної лікарні.
32-річний військовий з Рівненщини Андрій Леус згадує про той час з тремтінням у голосі й каже, що побував у пеклі.
"Всі вижили, дякувати Богу, — каже військовий. — Щоправда, чотири години мене виносили, бо було складно й дуже небезпечно".
Андрій вдячний тим, хто всупереч страхові йшов на цей ризик, рятуючи його від стікання кров'ю та загибелі.
Боєць повернувся до своєї дружної багатодітної родини, своїх братів та сестер. До слова, їх усіх у мами десятеро. Андрій також ще планує боронити країну. Тепер, каже, після операції з пластики нерва, яку провели минулого тижня, такі шанси зростають.
В обласній клінічній лікарні Андрій Леус вдруге. Цього разу приїхав на запрошення свого лікаря, який розповів військовому, що тут почали робити пластику нерва.
"Мені пропонували їхати до Києва пів року тому, але там дуже велика черга, багато військових з такою проблемою після поранень, — зауважує Андрій.— Також знайомі пропонували за кордон спробувати, але пощастило, що тут лікарі почали таке робити".
Як зазначає Андрій, реабілітація ще буде довгою, відчуває сильний біль в нозі, але кожного дня приходить ерготерапевт та потроху розробляють стопу, з'являється чуття.
Молодша медична сестричка Наталія Передрук везе коридором крісло колісне, або каталку, як вона каже. Щоби допомогти Андрієві дістатися на фіброгастроскопію.
"Ото й уся його їзда за день, бо ще кудись їхати надто виснажливо для нього", — додає сестричка.
Завідувач опікового відділення Костянтин Кіршак радіє за пацієнта, каже, будуть продовжувати такі операції, щоби й іншим допомогти.
НЕзбагненний простір». Саме його до Івано-Франківська привезла художниця Галина Новоженець. Чи можна простір вмістити у кілька полотен? Чи можна його збагнути?
«Мить сьогодні – це чутливість мистецтва серед мороку війни відчувати час і утверджувати образи світла і гармонії. Моя кольорова гама – це вияв внутрішнього стану душі, як спогад про загублений рай», - так Михайло Дейнега означив те, що він творить зараз
Так багато людей ділилися враженнями, думками, рефлексіями, що я буквально перегортала стрічку із заплющеними очима. Щоб не бачити. Щоб чужі думки не зіпсували мої власні.