Від мінометного вибуху, під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку, постраждав військовий і його четверо побратимів.
Про історію захисника розповіли на Facebook-сторінці Івано-Франківської обласної клінічної лікарні.
32-річний військовий з Рівненщини Андрій Леус згадує про той час з тремтінням у голосі й каже, що побував у пеклі.
"Всі вижили, дякувати Богу, — каже військовий. — Щоправда, чотири години мене виносили, бо було складно й дуже небезпечно".
Андрій вдячний тим, хто всупереч страхові йшов на цей ризик, рятуючи його від стікання кров'ю та загибелі.
Боєць повернувся до своєї дружної багатодітної родини, своїх братів та сестер. До слова, їх усіх у мами десятеро. Андрій також ще планує боронити країну. Тепер, каже, після операції з пластики нерва, яку провели минулого тижня, такі шанси зростають.
В обласній клінічній лікарні Андрій Леус вдруге. Цього разу приїхав на запрошення свого лікаря, який розповів військовому, що тут почали робити пластику нерва.
"Мені пропонували їхати до Києва пів року тому, але там дуже велика черга, багато військових з такою проблемою після поранень, — зауважує Андрій.— Також знайомі пропонували за кордон спробувати, але пощастило, що тут лікарі почали таке робити".
Як зазначає Андрій, реабілітація ще буде довгою, відчуває сильний біль в нозі, але кожного дня приходить ерготерапевт та потроху розробляють стопу, з'являється чуття.
Молодша медична сестричка Наталія Передрук везе коридором крісло колісне, або каталку, як вона каже. Щоби допомогти Андрієві дістатися на фіброгастроскопію.
"Ото й уся його їзда за день, бо ще кудись їхати надто виснажливо для нього", — додає сестричка.
Завідувач опікового відділення Костянтин Кіршак радіє за пацієнта, каже, будуть продовжувати такі операції, щоби й іншим допомогти.
Забудьте усе, що ви знали про світ. Не звертайте уваги на те, що світ знав про вас. Це не так важливо, коли на очах маска і тебе ведуть тим простором Івано-Франківського театру ляльок, в якому ти була безліч разів. Він не змінився, ти теж. У тебе просто н
Вона уважно розглядає себе в люстерко, поправляє капелюшок, фарбує вуста на червоно і йде… Сама, без чоловічого супроводу, бо ж поспішає не на ранкову літургію до костелу у середмісті. Чи вдуріла? Чи світ вдурів? Чи чоловік, з яким хочеться інакшого і більшого, аніж він може запропонувати? Це акт другий.
Але перед тим акт перший, де в
Кейс Насті Камєнських важливий. А тези про те, що ти її притягуєш у наш інфопростір — з минулого століття. Вони про ті часи, коли у всіх було три канали і будь-яка згадка була піаром. «Бо навіть чорний піар був піаром». Світ змінився.
Не вірите?
Хто б міг подумати, що навіть така тема, як створення Українського національного пантеону, може викликати дискусію: треба чи ні? Головні учасники дискусії — боти та хайпожери штибу жінки, яка називає себе психологинею Наталією Холоденко.