«Dakh Daughters» («Дах Дотерс») – український жіночий театрально-музичний гурт, що виступає в жанрах фрік-кабаре і театрального перформансу. Існує з 2012 року, один із перших виступів відбувся на «Гогольфесті» в Києві. Як і «ДахаБраха», «Dakh Daughters» пов’язаний з київським театром «Дах», керівник якого – Владислав Троїцький – бере участь у постановці перформансів гурту.

Гурт здобув популярність на YouTube влітку 2013 року завдяки відеокліпу «Rozy/Donbass», в якому поєднано 35-й сонет Шекспіра, українські народні пісні, нарочито театральний пафос. Іншим популярним відео гурту стало виконання композиції «Ганнуся» на майдані Незалежності під час протестів у грудні 2013 року.

«Dakh Daughters» використовує у своїх виступах тексти Йосипа Бродського, Тараса Шевченка, Лесі Українки, Чарльза Буковскі, Михайля Семенка, Юрія Андруховича, Олександра Введенського, різні діалекти української, також англійську, французьку, російську та німецьку мови.

Учасниці гурту грають на різних музичних інструментах. Це контрабаси, віолончелі, фортепіано, маракаси, гітара, скрипка, барабани, ксилофон, акордеон, губна гармоніка та бубни. Причому музиканти не прив’язані до своїх інструментів і легко ними міняються. Музичні оглядачі знаходять схожість «Dakh Daughters» з Амандою Палмер, «Rammstein», «Laibach», «System of a Down і Dresden Dolls».

Сім граціозних дівчат-різноголосих сирен, 15 музичних інструментів. Бурхливе подолання меж між стилями і об’єднання їх у неочікувані саунд-колажі, що створені в результаті спільної роботи семи індивідуумів із різножанровим досвідом у своїх музичних біографіях: Ніна Гаренецька – учасниця гурту «ДахаБраха», Руслана Хазіпова – гурту «Перкалаба», Таня Гаврилюк – сольного проекту «ТаняТаня», Соломія Мельник – проектів «Потужні дівчата» і «Soloma project», Анна Нікітіна – проекту «Кабаре-шансон», Наталія Галаневич і Zo (Наталія Зозуль) – балету «БіZоН»).

Секрет об’єднавчої енергії таких різновекторних і неординарних особистостей в одному гурті – це театр, адже всі дівчата цього проекту – передусім акторки. Кожна музична композиція «Dakh Daughters» – міні-вистава. Гурт виступав у різних містах України, а також у Франції, Польщі, Росії.

Сьогодні на запитання нашого кореспондента відповідає учасниця гурту Соломія Мельник.

– Давай почнемо розмову зі скасування вашого концерту в Івано-Франківську. Минулого року в драмтеатрі на «Дах Дотерс» був аншлаг. Як ти думаєш, в чому проблема зараз?

Проблем нема. Просто хлопці, які зараз взялися нами займатися, перед цим возили «ДахуБраху» по Україні, і, певне, якось не дуже вдало вийшло з нашими «старшими сестрами і братами», якесь невеличке попадалово для організаторів було, тож вирішили перестрахуватись. Всяке буває, знаєш… Місто маленьке. Це от в Дніпрі і Харкові проблем нема, то ж мільйонники, і люди знайдуться завжди. Але додались нові міста – Хмельницький, Полтава, наприклад. То ж круто! А Франик уже й так наш (посміхається).

– Всі артистки «Дах Дотерс» паралельно є артистками театру «Дах». Вже декілька років ви, гурт, надзвичайно успішно розриваєте публіку як в Україні, так і в Європі на шмаття. А що з театром зараз, як ділитесь?

Недавно піймала себе на думці, що раніше, коли мені було років 17-18, все якось встигалося легко – і сесії, і грати паралельно в театрі, і якісь концерти у фольклорному гурті, і всякі проектики, і гульки, і безкінечні ріки вина, і безсонні ночі, і т.д. Зараз трохи треба більше часу на реабілітацію, але це не тільки вікове. То означає, що і якість того, що робиш, набирає обертів, все стає більш об’ємним. Ти ж ростеш і як особистість, і як людина, яка вчиться організовувати себе і свій час. Тож все продовжує жити…

«Дах» як театр є початком всього. Це для нас така собі священна корова! За останні роки в нас відбулася невелика пертурбація – майже всі хлопці пішли з театру, залишилися фактично одні дівки, створились «Дах Дотерс». Все якось відбулося такою навалою, швидко і незрозуміло. Ніхто навіть не міг уявити, що таке можливо, – команда ще зі студентства йшла пліч-о-пліч, 12 років була вже фактично родиною. І отак раз – і все… Але зараз з часом починаєш все розуміти, чому і як. У всього є свої періоди життя, і у трупи теж. Просто всі виросли, стали самостійними, хлопцям-акторам взагалі, певне, важко існувати в теперішньому жорсткому світі… Багато факторів, але є відчуття, що так сталося, бо мусило статися, та й добре…

Через ці зміни всі вистави, які були репертуарними в «Даху», перестали існувати… Після революції ми зібралися і вирішили продовжити життя театру, бо для нас це важливо. У нас з’явилися нові хлопчики, і ми вирішили реанімувати і переробити наш довготривалий проект «Едіп. Собача Будка». Так і зробили, змінили акценти, і наразі це той проект, єдиний театральний, який живе своїм насиченим життям, є актуальним, є больовим, і ми його граємо з любов’ю. І, до речі, багато з ним подорожуємо, і світ проявляє неабияку зацікавленість у цьому проекті! От зараз грали в рамках шоукейсу вистави для спеціальних людей, які їздять і обирають театральні проекти для своїх фестивалів, співпроектів і т. д.

– Що «Дочки Даху», що «Даха Браха» творять актуальне мистецтво, співзвучне світовим мистецьким трендам. Безперечно, що поштовх дав вам ваш учитель – головний режисер «Даху» Влад Троїцький. Наскільки ви відійшли від свого вчителя у самостійне плавання? Це був лише його початковий поштовх у плечі на правильну дорогу, чи ви в творчості і зараз співпрацюєте у повному контакті? Він і далі режисер «Дах Дотерс» чи вже тільки Вчитель назавжди?

Ти знаєш, так сталося, що ми всі давно маємо відчуття родинності, причому аж до кровного відчуття. Настільки багато ми разом пережили… Цей досвід, який навіть можна назвати містичним, є дуже потужним. Влад є початком цього всього, він є генератором і головним креатором цього нового простору, який створився «під «Дахом». Але він і виховав тих «універсальних солдатів», якими є зараз ми і які можуть в якийсь момент самі приймати рішення, існувати самостійно і навіть творити!

Власне, Влад залишається для нас, звичайно ж, цим вічним Вчителем, фонтаном ідей і батьком, якому ти не можеш не довіряти. Дуже часто в ньому з’являється гостра потреба, бо у нас всередині виникає конфлікт, який може вирішити тільки людина, яка є безумовним авторитетом. І, на щастя, у нас він є! Рішення Влада завжди є геніальними, він має талант дивитися на речі не вузьколобо, бачити всі грані, і, звичайно ж, його життєвий досвід є незамінним.

Наразі наша робота більше схожа на колективну творчість. Всі є вільними, можуть пропонувати, висловлюватись і мають вже певний ресурс, напрацювання, які можуть вмикати, коли треба. З Владом неймовірно цікаво, бо він є театральним режисером, але, не маючи музичної освіти, чудово чує музику і розуміє її драматичність. Власне, це якась така нова школа чи що, яку ми самі створили. Люди, які іноді потрапляють на репетиції, кажуть, що за цим процесом дуже круто спостерігати.

Останнім часом Влад часто відсутній, бо його почали активно запрошувати за кордон ставити вистави. Але ми зустрічаємось самі, працюємо, записуємо на відео наші нові ідеї, висилаємо йому і ділимось з ним. Дзвонимо йому по вайберу з репетиції і всі, як цигани, щось одночасно кричимо в трубку, як ми сумуємо і любимо. Насправді такі стосунки, та й взагалі все, що нам послало небо, таке життя і такі люди – це є справжня винагорода за щось. Тож низький уклін Творцю!

– Мене як чоловіка цікавить, як на одному творчому полі уживається така кількість талановитих амбіційних артисток… Скандали часто бувають? Хто у вас «рулить» у колективі? Як це виглядає?

Ох!.. Виглядає, як і у всіх (сміється)… Всі люди однакові десь і в чомусь. І всі стосунки переживають різні етапи становлення. Але то теж окрема ніша для роботи над собою. Ми весь час говоримо про любов одне до одного, без якої нічого не вийде, і тільки ця любов все переможе і все зможе. Знову ж таки, прекрасно, що є Влад зі своєю чоловічою енергією, який іноді пригашує наші оці бабські вогники.

– Ваші «Троянди Донбасу», а потім «Ганнуся» на Майдані поцілили дуже точно в точки реагування. Скажи, скільки тут мистецького розрахунку, базованого на професійності, а скільки саме містичних прозрінь, на твою думку? Чи відчуваєте ви присутність, скажімо, вищих сил у тому, що робите?

У нас є такий прикол: ми себе жартома називаємо «народний заслужений пророчий ансамбль України». Стосовно розрахунків – не думаю. Для нас то трохи інші енергії. Ми працюємо, скоріш, за відчуттям. Знаєш, якщо митець увімкнений в реалії і у все, що відбувається навколо, є відкритим і готовим до всього і усвідомлює себе не тільки митцем, а й громадянином, просто людиною, то ідеї ніяк не можуть не бути суголосними з тим, що наразі відбувається у світі і всесвіті. То такий закон! Закон інформативного правдивого обміну між просторами!

Вищі сили? Може бути! Може бути взагалі все, що завгодно. Тре’ просто все приймати, і якщо щось не так, то вже корегувати, майструвати, доробляти, ремонтувати і т.д. То невпинна робота – над собою, над колективним свідомим і над бажанням бути корисним, яке є дуже важливим, на мою думку.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ