"Поки такі люди живуть, то буде жити і наша нація українців. Добрі справи не залишаються непоміченими – вони як маяки світять тим, хто чекає допомоги", - зазначили в громаді.
Жінка народилася в с. Текуча 1 січня 1923 в багатодітній сім'ї, де виховувалося десятеро дітей. Літом 1942-го була вивезена в Німеччину. Спочатку перебувала в концтаборі та врятувалася за день до своєї смерті.
Зі слів довгожительки, кожного дня репресованих знищували шляхом спалювання, але за день до страти Ганни, прийшов німецький міністр сільського господарства і наказав людей не знищувати, а залучати до роботи. Працювала жінка на полі та дояркою у фермера, а у серпні 1945 року повернулася в Україну.
Я вразлива до того, як люди бачать журналістів. Так, я змирилася з тим, що люди зустрічаються з нами не так часто, як із таксистами чи лікарями, тому в них і немає нагод розвіяти стереотипи. Але мені все одно важко боротися з упередженнями, які сьогодні
«Хоч у гріб зійшов Ти, Безсмертний, та адову зруйнував ти силу, і воскрес єси як переможець, Христе Боже, жінкам-мироносицям звістивши: Радуйтеся, і Твоїм апостолам мир даруєш, падшим подаєш воскресіння». Саме цей великодній кондак пригадався мені, коли з
Глибина… Мабуть, це перше слово, з яким асоціюється виставка, присвячена 65-річчю від дня народження Володимира Луканя, художника, мистецтвознавця, вчителя, що відкрилася у виставковій залі Карпатського національного університету імені Василя Стефаника на