У Калуші педагогиня із 43-річним стажем судиться з директоркою школи. Жінці «врізають» тижневе навантаження. Нині вона має лише третину ставки, тоді як деяким іншим її колегам, навпаки, години додають. Профспілковий комітет – повністю на боці директорки. Але правда у кожного члена профспілки – своя.

«ГК» побував на судовому засіданні та дізнався чимало цікавих подробиць.

Йдеться про Калуську спеціальну загальноосвітню школу-інтернат І-ІІІ ст. №2, в якій навчаються діти з послабленим слухом. Про конфлікт, що виник у цьому навчальному закладі між адміністрацією та окремими педагогами, ми уже розповідали. Йшлося про ймовірні фінансові маніпуляції з боку керівництва школи, пов’язані з обліком спонсорської допомоги та деякими закупівлями. Світлана Глушко, яка нині судиться за несправедливо відібрані у неї години, була в числі тих педагогів, які надали ситуації розголосу. Тож припускає, що її зі школи просто виживають.

У школі-інтернаті Світлана Яремівна працює з 1976 року. За освітою вона «дефектолог, вчитель школи глухих і слабочуючих». На сьогодні має вищу категорію, є старшим вчителем і відмінником освіти України. Серед колег більш кваліфікованих – небагато, та й дефектологів із 61 педагога всього 33.

У 2017-2018 навчальному році тижневе педагогічне навантаження Світлани Глушко складало 18,5 години, торік його зменшили до 10 годин. «Без будь-яких попереджень та погоджень зі мною. На засіданні педради мене поставили перед фактом», – скаржиться освітянка. Разом із колегами вона звернулася до Управління Держпраці в Івано-Франківській області. У жовтні 2018 року в результаті перевірки був виданий припис, який засвідчив порушення трудового законодавства.  Виправлені ці порушення не були.

З надією на справедливість

У січні 2019 року Світлана Глушко звернулась до Калуського міськрайонного суду. Її вимога – поновити попередні умови праці та виплатити їй різницю в оплаті праці.

«Адміністрацією школи-інтернату не було дотримано вимог Кодексу Законів про працю, Закону України «Про загальну середню освіту», Галузевої угоди між Міністерством освіти і науки України та ЦК Профспілки працівників освіти і науки України на 2016-2020 роки щодо зміни істотних умов праці. Це призвело до суттєвого погіршення умов праці внаслідок зменшення тижневого навантаження та зменшення заробітної плати. Це і дало нам підстави звертатися до суду», – пояснює  Наталія Шевченко, яка представляла інтереси позивачки в суді.

Справу у Калуському міськрайонному суді Світлана Яремівна програла. Відмову в задоволенні позову суд мотивував тим, що вчителька була належним чином повідомлена про зміну істотних умов праці. Хоча повноцінного засідання суду у справі не було взагалі.

«Клопотання про допит свідків узято до уваги не було. В суді були порушені строки розгляду справи. А судового засідання як такого взагалі не відбувалося», – розчаровано каже Світлана Глушко. У визначений законом термін вона подала апеляцію.

Кілька годин – і той самий результат

Днями у справі відбулося останнє засідання Івано-Франківського апеляційного суду. Цього разу розгляд справи тривав кілька годин. Вислухали і позивачку, і директорку школи, а ще – всіх членів профспілки, які начебто погодили зміни у навантаженні вчителів.

Директорка школи Роксолана Караїм зміни умов праці пояснила реформою освіти, яка торкнулася школи-інтернату ще в 2017 році. Зазначила, що, оскільки в державі відбувається реформування інтернатних закладів, майбутнє їхньої школи взагалі під питанням.

«У 2017-2018 навчальному році в нас було 14 класів і дошкільна група. У наступному році – уже 11 класів, а в поточному – 9 (школа вже другий рік не набирає початкових класів – ред.). Зменшилась кількість учнів, відповідно, зменшилося і навантаження у педагогів», – пояснює Роксолана Караїм.

Здавалось би, що в таких умовах у школі мали б відбутися скорочення. Педагоги, яким не вистачає годин, у такому разі стають на облік у центр зайнятості. Вони отримують передбачені законодавством виплати на випадок скорочення та шукають роботу. Ті ж вузькопрофільні фахівці, які залишаються працювати, отримують повноцінне навантаження, а відповідно – і заробітну плату.

Але Роксолана Орестівна в умовах безповоротної реформи своїм основним завданням вважає «необхідність збереження колективу». В результаті – практично всім педагогам зменшують навантаження, «докидаючи» окремим вчителям хіба фізкультуру, християнську етику та інші предмети. Розподіл стає абсолютно нерівномірним. Роксолана Караїм пояснює: це залежить від стажу, кваліфікації, атестації, пройдених педагогом курсів та інших характеристик. Світлані Яремівні дорікають тим, що вона вже два роки як пенсіонерка.

Водночас кілька педагогів у школі починають працювати на кількох посадах (за сумісництвом), і це дає їм змогу сумарно мати значно більше, аніж ставку. У декого, як стверджує позивачка, навіть до 40 годин на тиждень!

«Чому не перевели на ці посади Світлану Яремівну?» – цікавляться у директорки судді. Вона відповідає: «До мене як до керівника інші вчителі підходили, а Глушко – ні. Вона знала, що є виховательські декретні місця, що є вакансія педагога-організатора, але не підходила. А ініціатива мала йти саме від неї».

Суперечливо в суді виглядали і свідчення членів профспілки. На їх допиті наполягала представниця позивачки, бо, як стверджує Світлана Яремівна, засідання профспілки, на якому мали обговорювати майбутні зміни у педнавантаженні, або не було взагалі, або ж питання обговорили без належного протоколювання (про це було вказано у приписі інспектора Управління Держпраці). Голова профспілки, перебуваючи під присягою, в суді повідомила, що протокол у той день вела вона, а секретаря на засіданнях вони взагалі не обирають.

Наступний свідок, навпаки, зазначила, що секретаря обирають завжди і що того дня саме вона і була секретарем та вела протокол. Інші члени профспілки, які почергово заходили до зали суду, або не пам’ятали таких деталей, або просто відмовчувалися. Одностайні всі свідки були лише в тому, що засідання дійсно було і тему розподілу годин вони таки обговорювали.

Ухвалюючи рішення, суд врахував лише останнє. «З метою перевірки вказаних доводів суд апеляційної інстанції допитав присутніх на вказаному засіданні профспілкового комітету та встановив, що засідання дійсно відбулося і у протоколі відображено те, що мало місце… Усі свідки – члени профкому, крім ОСОБА_11 (вона є технічним працівником, тому у суть не вникала – авт.), підтвердили, що питання погодження попереднього педнавантаження 24 травня 2018 року на засіданні профспілкового комітету вирішувалось та було прийнято рішення, які відповідають протоколу. Окремі свідки зазначали, що за плином значного проміжку часу конкретних деталей обговорення не пам’ятають, однак колегія суддів вважає, що такі деталі не спростовують правдивості їх показань», – йдеться в кінцевій постанові суду.

Таким чином, апеляційну скаргу було залишено без задоволення.

«Була ще надія, що закон існує і захищає нас, звичайних громадян, що ми маємо не лише обов’язки, але й якісь права. Відтепер я більш ніж впевнена, що закон нас не захищає, хоча залишається ще остання інстанція… – коментує рішення Світлана Глушко. – А загалом такими рішеннями суди дозволяють таким «професійним» керівникам правити на власний розсуд і керувати долями людей».

Тетяна КІНДЮХ

P.S.  Якщо минулого навчального року в Світлани Глушко було 10 робочих годин на тиждень, то з вересня цього року залишилося лише 6.