Днями мешканка села Пациків, що входить до Вигодської громади на Прикарпатті, Марія Дзвонковська відзначила 100-річний ювілей. За плечима бабусі-довгожительки і радості, і печалі. Її життя немов та вишиванка – переплетено червоними і чорними нитками. Жінка пережила війну та голод. Добре пам’ятає, як в той час бідувала не лише її родина, а й всі люди, повідомляє Докладніше >>
17 лютого свій сторічний ювілей святкує жителька села Пациків Марія Дзвонковська. Про це повідомили у Вигодській селищній раді. “Не зважаючи на поважний вік, пані Марія з перших днів війни активно долучилася до волонтерського руху, і щоденно допомагає в плетінні маскувальних сіток для наших воїнів. За активну волонтерську діяльність Марію Дзвонковську відзначили Подякою Вигодської селищної ради”, Докладніше >>
Ці люди за своє довге життя були свідками багатьох суспільних катаклізмів, на їхній вік припала Друга світова війна, становлення і розвал комуністичного режиму в СРСР, здобуття Україною незалежності та знову війна, пандемія. Вони пам’ятають багато, а про дещо воліють досі мовчати. Хто вони – люди, яким зараз за 100 років? Досі душа компанії Нещодавно, 17 Докладніше >>
Нещодавно, 17 вересня, свій 100-річний ювілей святкувала жителька селища Єзупіль Тисменицького району Ганна Іванівна Регей. Привітати столітню ювілярку з цією датою прийшли місцеві можновладці: голова районної ради Тетяна Градюк, керівник апарату районної державної адміністрації Ярослав Татарин, заступник голови районної ради Ігор Федоришин, селищна голова Єзупільської селищної ради об’єднаної територіальної громади Ганна Кушнір та секретар Світлана Докладніше >>
На Богородчанщині одна із місцевих жительок відсвяткувала 100-річчя. Мешканку села Манява, яка на цей час проживає у Кривці, Ірину Миколаївну Більчак прийшли вітати керівники району та представники місцевого самоврядування, які, окрім теплих слів та щирих побажань, вручили їй цінні подарунки. Додамо, що Ірина Більчак народилася 5 лютого 1918 у с. Манява. У 1951 році вивезена Докладніше >>
Деркачова Ольга
Пам’ятаєте, як буквально кілька тижнів тому нашу спільноту тіпало від гніву та обурення після почутого від Папи Римського про український білий прапор? Ми одразу зробили тисячу та один мем, розродилися обурливо гнівними поетичними та прозовими опусами-дописами у соцмережах. І готові були ледь не на Святому Письмі присягати, що ми будемо битися за Україну, за
Рязанцева Яна
Волонтерство на Донеччині. Погляд зсередини. Побутує думка, що на сході лишились одні ждуни. Ніби й так майже всі були сепарами, невеличка кількість патріотів давно виїхала, а лишились тільки ті, хто чекає рускій мір (ну і, звісно ж, працює на ворога). Багатьом зручно так думати. Помічаю це в особистих розмовах і соцмережах. Але ж як воно
Магда Євген
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного
Волошин Тарас
Україна стрімко летить вперед, точніше, у прірву – за темпами поширення коронавірусу. Лікарні переповнені, щодня страшною смертю вмирають сотні людей. І при цьому все ще є достатньо особин, які протестують проти вакцинації від COVID-19. Буду називати їх саме так, адже всі інші слова, що спадають на думку, у друк не пропустять. Що особисто мене обурює