Якось один американський лікар сказав: «Раніше я думав, що нема хвороби, настільки ж страшної, як рак. Тепер я знаю таку хворобу». Він мав на увазі хворобу Лайма, яка може передатися з укусом кліща. Навколо цієї недуги склався щільний інформаційний вакуум, а тим часом страждає від неї дуже багато людей. Кілька місяців тому українці в соцмережі створили групу для інформаційної і психологічної підтримки хворих – «Лайм Україна». Кількість її учасників стрімко зростає. Докладніше >>
«Шансів немає» – певно, найстрашніше, що може почути мама хворого малюка. 27-річна франківчанка Мар’яна Ерстенюк чула таке, і не раз. Вона бачила, як синіють губи її крихітного хлопчика, а його серденько більше не може битися. Нині вона дуже соромиться просити в людей допомоги, але нема ради – дитину треба рятувати. В Івано-Франківському національному медичному університеті оголошено благодійний аукціон картин. Усі виручені кошти підуть на лікування однорічного Костянтина Ерстенюка, сина старшої лаборантки кафедри медичної біології та медичної генетики ІФНМУ Мар’яни Ерстенюк. Докладніше >>
У своїх 29 років Христина Паршенцева із міста Долини пережила вже 9 переломів ніг. Вона ніколи не гуляє містом, але вдома самостійно вчиться їздити на велосипеді; у неї немає відданих друзів, але вона піклується про п’ятьох котів; вона ніколи не ходила до школи, але навчилась грамоті і пише вірші. А ще – мріє продати свої картини, щоб заробити грошей на операцію, бо найбільший її страх – сісти в інвалідний візок. Докладніше >>
Маленькому франківцю потрібна фінансова підтримка, для боротьби із рідкісним захворюванням. У хлопчика – синдром Віскотта-Олдрича (комбінований імунодефіцит Т- і В-клітинної ланок імунної системи). Про це в соціальній мережі повідомила активістка і волонтерка Людмила Лінник: “Знайомтеся. Це – Сашко Мазурик. Йому всього 2 рочки. Вилікувати малюка можна лише одним способом – потрібна трансплантація стовбурових клітин спинного мозку. Це Докладніше >>
Деркачова Ольга
Пам’ятаєте, як буквально кілька тижнів тому нашу спільноту тіпало від гніву та обурення після почутого від Папи Римського про український білий прапор? Ми одразу зробили тисячу та один мем, розродилися обурливо гнівними поетичними та прозовими опусами-дописами у соцмережах. І готові були ледь не на Святому Письмі присягати, що ми будемо битися за Україну, за
Рязанцева Яна
Волонтерство на Донеччині. Погляд зсередини. Побутує думка, що на сході лишились одні ждуни. Ніби й так майже всі були сепарами, невеличка кількість патріотів давно виїхала, а лишились тільки ті, хто чекає рускій мір (ну і, звісно ж, працює на ворога). Багатьом зручно так думати. Помічаю це в особистих розмовах і соцмережах. Але ж як воно
Магда Євген
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного
Волошин Тарас
Україна стрімко летить вперед, точніше, у прірву – за темпами поширення коронавірусу. Лікарні переповнені, щодня страшною смертю вмирають сотні людей. І при цьому все ще є достатньо особин, які протестують проти вакцинації від COVID-19. Буду називати їх саме так, адже всі інші слова, що спадають на думку, у друк не пропустять. Що особисто мене обурює