Кожне дерево – як символ захисника, що загинув на війні.
60 сакур висадили в Бурштині у пам’ять про загиблих Героїв їх рідні та близькі. Про це інформують на сторінці Бурштинської міської ради, передає “Галицький кореспондент”.
На знак подяки Героям за їхню відвагу на дерева пов’язали синьо-жовті стрічки, які підготував Сектор з ветеранської політики ВСЗН Бурштинської міської ради.
«Це місце має стати символічним — нагадувати всім нам про подвиг наших Героїв. Про те, якою ціною дається нам свобода. Про те, яку ціну платять воїни за наші мирні ранки та спокійні ночі. Вони любили свою країну понад усе та віддали життя за неї, тому вони достойні найвищого вшанування. Наш обов’язок пам’ятати та цінувати подвиг наших захисників і піклуватися про їхні родини», – зазначив міський голова Василь Андрієшин, який також взяв участь у висадженні сакур.
Створити Алею слави вирішили родини загиблих ще у минулому році під час спільних зустрічей з міською владою, заручившись при цьому підтримкою ДТЕК Бурштинської ТЕС. В ході довгої дискусії були запропоновані різні варіанти саджанців, але одноголосно вирішили садити саме сакури, які в подальшому можна буде доповнювати й іншими квітами чи декоративними кущами.
«Ми обрали саме сакури, оскільки це ніжне деревце – символ швидкоплинності, тендітності життя, це скорбота, і водночас – це відродження життя», – зауважила п. Катерина, дружина загиблого Героя Андрія Бойчука.
За словами заступника міського голови Володимира Чуйка, який керував процесом організації акції, разом з родинами вибрали і місце для розміщення Алеї – поблизу скверу Небесної Сотні, де незабаром запланували облаштувати Меморіал Героїв.
Пам’ятаєте, як буквально кілька тижнів тому нашу спільноту тіпало від гніву та обурення після почутого від Папи Римського про український білий прапор? Ми одразу зробили тисячу та один мем, розродилися обурливо гнівними поетичними та прозовими опусами-дописами у соцмережах. І готові були ледь не на Святому Письмі присягати, що ми будемо битися за Україну, за
Волонтерство на Донеччині. Погляд зсередини. Побутує думка, що на сході лишились одні ждуни. Ніби й так майже всі були сепарами, невеличка кількість патріотів давно виїхала, а лишились тільки ті, хто чекає рускій мір (ну і, звісно ж, працює на ворога). Багатьом зручно так думати. Помічаю це в особистих розмовах і соцмережах. Але ж як воно
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного
Україна стрімко летить вперед, точніше, у прірву – за темпами поширення коронавірусу. Лікарні переповнені, щодня страшною смертю вмирають сотні людей. І при цьому все ще є достатньо особин, які протестують проти вакцинації від COVID-19. Буду називати їх саме так, адже всі інші слова, що спадають на думку, у друк не пропустять. Що особисто мене обурює