Рідкісні операції на серці без розсічення грудини проводить кардіохірург Тарас Гудзенко.
Зараз основним завданням для лікаря є збільшення кількості таких мініінвазивних оперативних втручань. Про це інформують у пресслужбі Центральної міської клінічної лікарні Івано-Франківської міської ради.
«Це порятунок серця з максимальним результатом та мінімальним дискомфортом для пацієнта, повна працездатність якого наступає через тиждень після проведення операції», – говорить кардіохіохірург.
Свій лікарський шлях Тарас Гудзенко розпочав у 2009 році. Великий вплив у здобутті наукового та практичного досвіду на нього справив покійний польський професор Мар’ян Зембала, який в свій час створював умови для професійного розвитку українських лікарів.
Основні види операцій на серці, які щодня здійснює Тарас Гудзенко: протезування, реконструктивна хірургія клапанів серця, коронарне шунтування, операції на висхідному відділі аорти.
Зараз хірург активно співпрацює з київським професором Олександром Романюком, спільно з яким проводить унікальні кардіохірургічні операції.
Нещодавно вдесяте лікарі успішно здійснили операцію Росса, при якій уражений аортальний клапан замінили на власний клапан легеневої артерії пацієнта (аутографт).
«Операція Росса є альтернативою протезування, її ефективність доведена. Пацієнти повертаються до нормального способу життя без обмежень і приймання ліків», – говорить Тарас Гудзенко.
Лікарі також здійснили операцію щодо закриття відкритої артеріальної протоки у дорослого.
«Зазвичай таку ваду оперують у ранньому дитячому віці, нашому пацієнту 18 років. Проведення операції дозволить запобігти розвитку легеневої гіпертензії у пацієнта», – говорить Гудзенко.
Нещодавно Тарас Гудзенко брав участь у конференції з трансплантології, також доповідав на всеукраїнському зʼїзді асоціації серцево-судинних хірургів України про мініінвазивні операції в ЦМКЛ.
Пам’ятаєте, як буквально кілька тижнів тому нашу спільноту тіпало від гніву та обурення після почутого від Папи Римського про український білий прапор? Ми одразу зробили тисячу та один мем, розродилися обурливо гнівними поетичними та прозовими опусами-дописами у соцмережах. І готові були ледь не на Святому Письмі присягати, що ми будемо битися за Україну, за
Волонтерство на Донеччині. Погляд зсередини. Побутує думка, що на сході лишились одні ждуни. Ніби й так майже всі були сепарами, невеличка кількість патріотів давно виїхала, а лишились тільки ті, хто чекає рускій мір (ну і, звісно ж, працює на ворога). Багатьом зручно так думати. Помічаю це в особистих розмовах і соцмережах. Але ж як воно
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного
Україна стрімко летить вперед, точніше, у прірву – за темпами поширення коронавірусу. Лікарні переповнені, щодня страшною смертю вмирають сотні людей. І при цьому все ще є достатньо особин, які протестують проти вакцинації від COVID-19. Буду називати їх саме так, адже всі інші слова, що спадають на думку, у друк не пропустять. Що особисто мене обурює