Кулеметник відділення вогневого ураження 1 штурмового взводу штурмової роти військової частини ТО 950 Віктор Вікторович Головльов був важко поранений 11 травня в результаті мінометного артилерійського обстрілу населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області.
Після госпіталізації бійця спрямували до клінічної лікарні ім. Мечникова, де за його життя боролися досвідчені лікарі. Проте після складної операції 16 травня воїн помер.
Віктор Вікторович Головльов народився 14 січня 1977 року в с. Залужжя Рогатинської громади. Тут навчався у місцевій початковій школі та Рогатинській ЗОШ І-ІІІ ст. №1. Згодом здобув професію тракториста у Рогатинському ПТУ та пройшов строкову службу в армії, працював на Рогатинській птахофабриці і кількох підприємствах краю.
“Від маленького Віктор став для мене дуже великою підтримкою, – пригадує мати Героя, – постійно приглядав за сестрою, коли йшла на роботу, допомагав у всьому”.
З перших днів повномасштабного вторгнення, а зокрема 24 березня 2022 р. солдат Віктор Головльов був призваний до лав ЗСУ. Спершу виконував обов’язки кулеметника відділення вогневого ураження 1 штурмового взводу штурмової роти військової частини ТО 950 у м. Чоп.
10 квітня захисника спрямували на завдання у Бахмутський район Донецької області. Саме тоді Віктор попросив водія автобуса зупинитись у рідному Залужжі.
“15 травня у лікарні Мечникова я бачила свого сина востаннє живим. Його непритомного перевозили на діаліз, під крапельницями, – пригадує мама. – Наступного дня до мене підійшов лікар і сказав, що моєї дитини нема…”.
Прощання з Героєм Віктором Головльовим відбудеться завтра, 18 травня. Про час зустрічі захисника повідомлять додатково.
Пам’ятаєте, як буквально кілька тижнів тому нашу спільноту тіпало від гніву та обурення після почутого від Папи Римського про український білий прапор? Ми одразу зробили тисячу та один мем, розродилися обурливо гнівними поетичними та прозовими опусами-дописами у соцмережах. І готові були ледь не на Святому Письмі присягати, що ми будемо битися за Україну, за
Волонтерство на Донеччині. Погляд зсередини. Побутує думка, що на сході лишились одні ждуни. Ніби й так майже всі були сепарами, невеличка кількість патріотів давно виїхала, а лишились тільки ті, хто чекає рускій мір (ну і, звісно ж, працює на ворога). Багатьом зручно так думати. Помічаю це в особистих розмовах і соцмережах. Але ж як воно
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного
Україна стрімко летить вперед, точніше, у прірву – за темпами поширення коронавірусу. Лікарні переповнені, щодня страшною смертю вмирають сотні людей. І при цьому все ще є достатньо особин, які протестують проти вакцинації від COVID-19. Буду називати їх саме так, адже всі інші слова, що спадають на думку, у друк не пропустять. Що особисто мене обурює