Народний депутат 8-го скликання, член фракції БПП Вадим Денисенко днями із робочим візитом перебував в Івано-Франківську. На цих парламентських виборах він балотується від партії «Сила і честь».

«Галицький кореспондент» поцікавився, чому політик тепер у команді Ігоря Смешка та з чим він іде до виборців.

– Вадиме, ви були у команді Порошенка і досить неочікувано опинилися у команді Смешка. Як так сталося?

У 2014-2015 роках БПП відіграв позитивну роль у багатьох моментах, у тому числі і в питаннях зупинки активної фази агресії на Сході. Я вважаю, що зараз перед державою стоять інші виклики, з якими, на мою думку, Ігор Смешко може впоратися набагато краще.

Перш за все, це питання розвитку економіки та боротьби із корупцією. У Команді Смешка знають, як боротися з корупцією, і добре розуміють, що робити. На жаль, останніми роками ми йшли безглуздим шляхом, коли було створено 12 антикорупційних органів, які змагалися між собою замість того, щоб боротися із корупцією. Тому нам зараз треба перезапускати антикорупційну систему в державі, без цього ми не зможемо рухатися далі.

Команда Смешка – це партія економічних націоналістів. Це партія людей, які говорять, що найважливіше для усіх нас – зайнятися протекцією українського бізнесу, щоб мати можливість створювати робочі місця, платити зарплату і дозволити людям залишатися в Україні, а не виїжджати на закордонні заробітки.

– Для цього, як мінімум, треба в рази підняти зарплати.

Так, і цього треба досягти боротьбою із корупцією, коли бізнес не платить корупційну складову силовикам. Крім того, мають бути створені відповідні умови всередині держави. Коли держава говорить: ми забезпечимо інфраструктурний проект – дороги, електрику, комунікації – і лобіюємо за кордоном вас та ваші експортні можливості. На жаль, нічого іншого людство не вигадало.

– Перед першим туром багато хто боявся реваншу проросійських сил. Є сенс продовжувати боятися?

Головна проблема нашої політики – це примітивізм. Ми часто думаємо, що простими короткотривалими методами можна вирішити дуже складні завдання. У 2011 році Янукович, підписавши Харківські угоди, думав, що він цим забезпечив собі дружбу з Росією на багато років уперед. Найбільша наша загроза – це не реванш, бо за реваншистів голосувало тільки 15% виборців України. І переважно це виборці із Донецької та Луганської областей. Важливішою загрозою є те, що багато хто вважає, що можна примітивними способами, як у «Слузі народу», де шахтарі Донецька піднялися, щоб підтримати шахтарів Львова, можна вирішити надскладні питання. Така примітивізація може призвести до непоправних рішень. А інша проблема – це бажання сподобатися абсолютно всім. Тобто якщо вдасться уникнути примітивізації та верховенства піару над здоровим глуздом, то ніякого реваншу не буде.

Зрештою, свіжий приклад Андрія Портнова, який захотів відновитися в Національному університеті імені Шевченка, звідки був звільнений у лютому 2014 року, як і приклад телемосту на «NewsOne» з «Россия 24», доводять, що у відповідь на такі зазіхання в країні починаються активні рухи. Відтак люди, які розгойдують ситуацію, починають відступати. Тож не варто забувати, що є громадянське суспільство, яке не має права зупинятися чи мовчати.

– Ви писали у соцмережах, що «Сила і честь» може об’єднатися із «Слугою народу». Переговори уже ведуться?

Представник президента у Верховній Раді Руслан Стефанчук уже заявляв про це, як і кілька інших представників від «Слуги народу». Об’єднання може відбутися між «Голосом», «Слугою народу» та «Силою і честь». Однак про базові речі, зокрема про принципи створення коаліції, розмов наразі не було.

– У Франківську ви не виставляли кандидата. В області, здається, тільки в одному окрузі виставили. Чому так? І чому не оголошували набір у партію, як це робили «Слуга народу» чи «Голос»?

«Сила і честь» не робила шоу із висунення кандидатів. Зрештою, ви можете бачити, що немає тисяч білбордів і масової політичної реклами на телебаченні та радіо. Ми відбирали тих, хто підтримував програму, з ким знайомі давно і хто далі може вступати в роботу. Ми не шукали людей, яких треба наступних п’ять років вчити, як правильно писати закони, як боротися із корупцією тощо, а тих, хто уже все вміє.

– Скільки їх всього? І чи багато серед нинішніх депутатів уже колишніх?

Всього ми висунули 79 осіб. Це разом і по списку, і по одномандатних округах. Чинних депутатів – п’ять. За кожним із десятки стоїть історія.

– Партії «Сила і честь» нема в області?

Ми зареєструвалися місяць тому. По суті, це буде партія, яка буде заходити у місцеву кампанію з коліс.

– Якщо ви зайдете в парламент і об’єднаєтеся у коаліцію, чи готові ви працювати у Кабміні?

У принципі, так. Я вважаю, що гуманітарний напрямок я можу брати. Все, що пов’язане із Міністерством культури.

– А потрібні у Верховній Раді націоналісти?

Економічні – так. Щодо об’єднаних націоналістів, то, скоріше за все, їх у наступному парламенті не буде. Хоча я за те, щоб представництво такої партії було. Щодо партійного складу майбутньої Верховної Ради, то слава Богу, що ніколи в ній не буде комуністів, а українські націоналісти у невеликій кількості повинні бути.

– Що думаєте про новий правопис? Для чого приймаються такі рішення, чи не для того, щоб відвернути увагу від серйозних питань?

Тут я, мабуть, скажу страшні речі: вважаю, що це повний ідіотизм приймати новий правопис. Я з усіма, з ким міг, говорив, що це неправильно з будь-якої точки зору, особливо з тієї, що він не підтриманий Інститутом української мови НАН. А якщо Інститут говорить, що це неправильно, то варто прислухатися і, як мінімум, відтермінувати прийняття рішення.

Тобто, відповідаючи, для чого це прийняли, я скажу: щоб потішити амбіції кількох людей. І я не знаю, як тепер виходити з цієї ситуації. Як на мене, треба відмотувати назад. Мова – це складний інструмент, і з ним не можна гратися. Наш правопис прийнятий 15 років тому, з ним живуть, звиклися, якщо зараз повертатися до правопису Сімовича 1920-х років, який лежить в основі нового, то треба розуміти, що відтоді сто років минуло і вже ніхто не говорить «индик». У даному випадку, при всій повазі, ми хочемо повернутися до глибоких діалектизмів.

– А якщо підбити підсумки вашого п’ятирічного перебування у парламенті, чим ви пишаєтеся?

Я був співавтором усіх мовних законів. Зокрема, саме ми з Миколою Княжицьким тихо провели закон про квоти для української мови на радіо, долучився також до базового закону про мову. Один із найбільших здобутків – це те, що вдалося провести два закони «Маски-шоу стоп», які хоч і не вирішили проблему «кошмарення» бізнесу цілком, але ускладнили  прокуратурі та силовикам можливість знущатися з бізнесу. На жаль, він до кінця не запрацював, тому що силовики його ігнорують у багатьох моментах.

– Ви зараз їздите Україною, скажіть, як сприймають вас люди? Чи не втомилися люди від виборів?

Так, люди втомилися. Я давно такого не пам’ятаю, щоб люди питали: коли ж це нарешті закінчиться? І ви це помічаєте, напевне, теж.

Скоріше за все, на 80% восени будуть ще й місцеві вибори. Але, можливо, це й на краще, що у листопаді ми завершимо всю цю історію і почнемо нарешті працювати.

Розмовляла Тетяна СОБОЛИК