Днями

ДИПЛОМАТІЯ

Друг їздив до Бразилії. Приїхав, розповів: в готелі йому пояснили, що є райони, куди краще не потикатися. Типу гетто. Зайдеш – можеш не вийти. І на пляж вночі краще не лізти – там молодіжні банди тусують. Теж образити можуть. А в друга шкіра така – обгорає на сонці за мить. Ну, і вирішив він піти вночі на пляж, коли вода не охолола. І натикається там на компанію гопників. Оточили його чоловік 10-15, щось по-своєму сказали, а він по-бразильськи знає тільки “русо туристо обліко морале”. Ну, ті обнишпорили кишені, нічого не знайшли, бити не стали, відпустили з миром. Друг все ж скупався. Виявив, що футболку у нього вкрали, а шорти не чіпали. Наступної ночі пішов знов на пляж. Знову ті ж гопники, шмон кишень. Він цього разу без футболки був, а шорти, мабуть, нікому не підійшли. На третій день та ж історія (вже зрозумів, що не чіпатимуть, а тільки пограбують, якщо є що брати. Ну, а він з собою і не брав нічого). На четвертий день його знову оточили, розпитали, між собою побазарили, напевно, про те, що русо туристо жебрак, нехай валить. І дали відмашку – мовляв, вали купатися. На п’ятий день вже не підходили. Помахали руками, він теж у відповідь помахав. На сьомий день його напоїли якоюсь гидотою. Чи то палене віскі, чи то хрінове бренді, чи то дешевий ром. Будучи нетверезим, він пізнав хлопця, який у нього вкрав футболку, і жестами зажадав футболку віддати. Той, як не дивно, зняв футболку і повернув. Восьмий день хворів після випитої паленки. На дев’ятий і передостанній день перебування там він взяв чотири упаковки пива, пару пляшок чогось міцнішого, кілька футболок зі свого запасу і прийшов до тих гопників. Роздав футболки, розпили спиртне. У готель його везли на убитій тачці невідомої марки з кортежем із мопедів і моторолерів.

Якось

ГМО

Розмова зайшла про ГМО… Тема терта-перетерта, але цього разу вирішили підколоти Петровича. «Петровичу, а ти не боїшся жерти ГМО?» – «Ні… І взагалі, вічно ви не того боїтеся…» – «Це як так?» – «Та так. Вночі у лісі, наприклад, треба боятися не звірів, а людини. Зрозуміло?» – «А до ГМО це який стосунок має?» – «Чи ти тупий? Якщо я їм бутерброд з лососиною, то чого боятись, якщо всі ці білки замішані у модифікованій пшениці? А ось самого факту, що люди додумалися до цього, боятися треба». – «Чому?» – «Ну, я тут у вас сисадмін, трохи програмую. Так от, ДНК – та ж програма, тільки написана невідомим кодом. А біологи – типу хакери, намагаються зламати. Раніше просто змінювали код і дивилися, що вийде. Зараз стали міркувати, що до чого. Але засобів програмування для ДНК поки що немає, тому вони, по суті, ті ж хакери. Пройде десять-двадцять років, і ДНК зламають повністю. І засоби програмування напишуть. Типу з ++ або АвтоКАДа. Ввів характеристики організму, комп пошкварчав – і ось твоя ДНК. А 3D-принтер тобі ембріон цієї справи роздрукує. І ось, наприклад, рожевий слон на день народження тещі. Ось тут і почнеться гумор. Зробити можна все. Мурах, які кусають синильною кислотою, організми з лічильниками – наприклад, двадцяте покоління котиків раптово породжує метрових тарганів-людожерів, пшеницю, яка дає тільки один урожай. Але ж можна ще й інстинкти в генах прописати. Вовки, які хочуть прийти у певний регіон і саме там вирізати людей. Шершні з таким же інстинктом. Про бактерії і віруси взагалі мовчу. І виходить, що безпека ГМО – це питання порядності й етики. А коли люди від порядності страждали? Через це і страшно. Людей треба боятися, а не буряка…»

І взагалі…

Смішно і по-дурному встидатись власної емоції, велика сила бути щирим. Важливо встидатись своєї фальші. Вона від страху. Від несвободи. Коли ми не є собою, то головна помилка – ми думаємо, що цього ніхто не бачить. Не бачать – правда. Відчувають. Всі.