Днями

ОПЕРАЦІЯ

Нейрохірургічні операції на відкритому мозку найчастіше робляться під місцевим наркозом. Бо хірург, що длубається в мізках пацієнта, повинен негайно бачити реакцію людини, особливо якщо він зачепив не те, що треба, або поліз, куди не слід було. Або поговорити з ним, перевіряючи його стан. Іншими словами, пацієнт на операційному столі перебуває в повній свідомості. А операції ці тривають годинами, і у медсестер, які раз на 15 хвилин подають нейрохірургові потрібний інструмент, є достатньо часу постояти собі збоку і поговорити. І ось на одній із таких операцій в одній з ізраїльських лікарень у колі російськомовних медсестер одна з них розповідає анекдот: «Заходить хлопець у магазин і запитує продавщицю: «Скажіть, у вас запис Дюни є?» А продавщиця відповідає: «Підніміться на другий поверх, там є покемони, може, і записдюни знайдуться». Смішний анекдот. Сестрички починають давитися реготом, стримуючись щосили, щоб не відволікати лікаря. Та тільки от вони не знали, що дядечко на операційному столі – теж репатріант з колишнього СРСР. І теж знає російську мову. І що йому теж стало смішно. Тому що він при свідомості і все чує. Але місцевий наркоз і спеціальні пристрої не дозволяють йому сміятися вголос, тому його тіло починає смикатися у спазмах сміху. А ось хірургу зовсім не до сміху, тому що він російської не знає, а навпаки, спостерігає конвульсії пацієнта, в мізках якого він копирсається… Історія замовчує про наслідки події для медсестер, відомо лише, що операція завершилася вдало і що МОЗ затвердило інструкцію, яка забороняє розмови медперсоналу на абстрактні теми в операційній під час техпроцесу.

Якось

СЛІПОТА

Знайомий розповів. У квітні цього року відправили мене у відрядження у складі групи в Гвінею, Африка. Буквально на другий вечір, коли ми добре сиділи компанією, виходжу я з будинку на вулицю (освітлення немає), і мене жалить в руку якась хрінь! Легка паніка. Повертаюся до мужиків, розповідаю. “Та все нормально, протри спиртом”. Ну, окей, протер. Перед сном вирішив почитати і заснув. Прокинувся у непроглядній темряві, хоча пам’ятаю, що світло було ввімкнене у мене і ще в кількох кімнатах. Перша думка – що колега ліг пізніше і всюди вимкнув світло. Телефону, як на зло, на столі я не намацав. Клацаю вимикач – тьма. Думаю, ну, може, перегоріла лампочка. В туалеті світло точно має бути. Намацав вимикач – ефект той самий. Воджу руками перед очима і розумію, що взагалі нічого не бачу! Зіставивши всі факти (щось мене вжалило, алкоголь, світло, напевно, вмикається, тільки я його не бачу), я зрозумів, що осліп! Намагаюся заспокоїти себе, а трясе вже нормально. В думках – може, є якась вакцина і ще можна виправити ситуацію… Вирішую йти за допомогою. По стінці добираюся до колеги, буджу його і кажу (після застілля він заснув у вітальні), що я осліп! Він запитує, чи бачу я хоч що-небудь. Я, природно, кажу, що взагалі нуль, жодного відблиску! Він починає щось робити, я стою і намагаюся все це усвідомити. В голові думки, як жити далі, як тепер забезпечувати сім’ю і наскільки по-дурному все вийшло, та й купа інших недобрих думок. Серце б’ється, як скажене! Але буквально через пару хвилин вмикається світло і починають працювати кондиціонери! Тупо відрубали електрику в усьому селищі, поки я спав! Це, мабуть, було найкраще, що я відчував у моєму житті – я прозрів! Але ці п’ять хвилин сліпоти я запам’ятаю на все життя!

І взагалі…

Як посваритися з дружиною?

1. Заблудитись машиною в промзоні.
2. Спробувати виїхати за допомогою JPS-навігатора.
3. Приїхати додому.
4. Після того, як пілікнув телефон, попросити дружину принести його.
5. Дружина читає повідомлення від навігатора в телефоні: «Розкажіть про ваші враження від відвідування сауни «Хвиля».

Після цього довго пояснювати, що ти був на закинутій промзоні бог знає де і не в курсі, що там є сауна…