Днями

ПРИМУС

Нещодавно був епізод на якомусь каналі. Росія, невелике містечко, криза. Роботи немає. У містечку є велике підприємство з виробництва чогось скляно-кришталевого. Власник – людина з німецьким прізвищем. Підприємство оснащене за останнім словом техніки. Чистота, порядок, комфорт. На підприємстві величезна кількість вакансій, зарплата більша за середню, як мінімум, у рази три, але ніхто чомусь туди працювати не йде. Наступним кадром показують довжелезну чергу у фонді зайнятості. З черги витягують мужичка, запитують, чому він влаштовується кудись інде, а не на кришталево-скляний завод. Мужичок дивиться на журналіста, як на дебіла, і ображено-здивовано відповідає: «Власник підприємства – справжній монстр: штрафує за прогули і змушує працювати».

Якось

СПАСІННЯ

Був у нас в інституті один викладач, прикрий – спасу нема. По десять разів до нього ходили залік здавати. І ось якось мій приятель Василь провалив другу перездачу – ну, як провалив: все він знав, але той все одно знайшов, до чого прискіпатись. І пішов на пляж розвіятися. Заплив аж до буйків, а тут раптом поруч – той самий викладач. І почав тонути… Ну, Васька його підхопив – і до берега. А той йому – давайте, мовляв, заліковку. І в інституті обов’язково розповім, який ви герой! А Васька у відповідь: «Ой, не треба. Я краще ще раз на перездачу прийду, тільки нікому не розповідайте». Розчулився викладач, на тому справа й закінчилася. Не зрозумів він причини такої скромності. А Васька просто злякався, що однокурсники йому цього порятунку не пробачать.

Колись

ПІАНІНО

Один видатний радянський композитор, автор всесвітньо відомих балетів та інших великих музичних творів, приїжджає з сім’єю в будинок творчості союзу композиторів. Все це відбувається в одній закавказькій республіці. Місце дуже гарне, з віковими соснами і найчистішою річкою. У композитора починається творчий підйом. Майже щоночі він спускається у великий хол, де стоїть чудове піаніно. Він невтомно програє свої нові мелодії, записує їх. Потім ще раз все віртуозно грає. У холі була прекрасна акустика. Композитор вирізнявся величезною працьовитістю і закінчував роботу тільки вранці. Відсипався вже в номері, навіть не виходячи на сніданок. Але незабаром це скінчилося. Спустившись черговий раз до піаніно, він не зміг його відкрити. Кришка інструмента була міцно прибита величезними цвяхами. Підозра лягла на колег-композиторів, але довести щось було неможливо.

І взагалі…

Довгою, дикою і важкою дорогою йшов чоловік із собакою. Йшов він собі, йшов, втомився, собака теж втомився. Раптом перед ними – оазис! Прекрасні ворота, за огорожею – музика, квіти, дзюрчання струмка – словом, відпочинок. “Що це таке?” – запитав мандрівник у того, хто стояв на воротах. “Це рай, ти вже помер і тепер можеш увійти сюди і відпочити по-справжньому”. – “А є там вода?” – “Скільки завгодно: чисті фонтани, прохолодні басейни…” – “А поїсти дадуть?” – “Все, що забажаєш”. – “Але зі мною собака”. – “Шкода, сер, з собаками не можна. Його доведеться залишити тут”. І мандрівник пішов собі далі. Через якийсь час дорога привела його на ферму. Біля воріт теж сидів сторож. “Я хочу пити”, – попросив мандрівник. “Заходь, у дворі є колодязь”. – “А мій собака?” – “Біля колодязя побачиш поїлку”. – “А поїсти?” – “Можу пригостити тебе вечерею”. – “А собаці?” – “І собаці знайдеться кісточка”. – “А що це за місце?” – “Це рай”. – “Як так? Сторож біля палацу неподалік сказав мені, що рай – там”. – “Бреше він. Там пекло”. – “Як же ви у раю це терпите?” – “Це нам дуже корисно. До раю доходять тільки ті, хто не кидає своїх друзів”.