Якось

ЛІДЕР

Знайомий розповів.

Я переконався, наскільки сильно все залежить від голови, лідера, керівництва. Як то кажуть, яка голова – таке й тіло… У мене є наочний приклад: батько довгий час був завкафедри, а до цього обіймав вищу посаду, на яку прийшов не зі своєї волі – партія наказала, і при ньому там все працювало, як годинник. У 90-му році, коли ситуація стала більш ліберальною, батько, втомившись від керівної роботи, звільнився. Правда, ненадовго. Якось ректор, піймавши його в коридорі, попросив очолити одну з кафедр, найбільш скандальну в інституті: «Вони мене вже задовбали, бігають щодня, стукають один на одного. Ви людина авторитетна, вас поважають в інституті, наведіть там порядок, будь ласка». Батькові довелося знову стати керівником. Через кілька місяців кафедру було не впізнати: двоє людей, лідери ворогуючих угруповань, самі пішли. Інші залишилися, але все змінилося. На початках до нього ще бігали, намагалися один на одного стукати, але батько їм говорив: «Давайте зараз викличемо цю людину, і ви в очі все їй скажете». Досить швидко ця біганина припинилася. Крім того, він не став розділяти кафедру, наближаючи до себе якихось улюбленців. Для всіх, в тому числі й для себе, встановив одні й ті ж правила, вимоги. Крім того, він був керівником демократичного типу. На етапі прийняття рішення в обговоренні брали участь усі, але після того, як рішення приймалося, воно виконувалося неухильно. І коли люди побачили, що для всіх вимоги ті самі, що батько не гребе під себе, а чесно виконує свої обов’язки, служить людям, все змінилося. Дуже швидко кафедра стала найкращою і найдружнішою в інституті. І була такою, поки батько був керівником – все працювало, як годинник. Після його звільнення (а пішов він з тієї ж причини, що і першого разу, та й вік…) все знову змінилося на гірше.

Колись

ВІДПУСКНІ

Знайома розповіла.

Кінець сімдесятих. Я, зовсім молода дівчина, зібралася їхати «дикункою» до Криму. Отримала перші в своєму житті відпускні на своїй першій роботі, батьки теж грошей додали, але все було не дуже великими купюрами. Навіть в ті добрі радянські часи за свої гроші люди побоювалися. І куди я їх заховала? Звичайно, туди, куди їх ховали всі жінки в усі часи, – в бюстгальтер… Крім мене, в купе їхали ще троє мужиків, ну дуже підозрілих… Відразу дістали випивку і сіли грати в карти на невеликі гроші. Я вгніздилась на верхній полиці і зверху за ними спостерігала. Поки від втоми не заснула. Прокидаюся від дикого реготу. Мабуть, спала я неспокійно, крутилася уві сні, і мої грошики, дбайливо загорнуті в носову хустинку, розгорнулися і вирвалися з мого ще невеликого бюстгальтера на свободу. Сидять собі мужики, портвейн «Агдам» п’ють, в карти грають, скаржаться, що зарплати невеликі, і раптом їм на голови починають тихо сипатися мої відпускні. Такий собі грошовий дощ в основному з п’ятирублевих купюр. І як бонус я дивлюся вниз з верхньої полиці, вся така красива, молода, скуйовджена, і за груди себе мацаю… Іржали, як коні… Зібрали, вже гикаючи від сміху, всі мої заощадження і повернули мені. Нормальні мужики виявилися. Всю дорогу ми разом пили чай, пригощали один одного припасеними продуктами і травили анекдоти.

І взагалі…

Жили-були мужик і кіт. Добре жили. Вдень мужик працював, а кіт його чекав. Все-таки приємно приходити ввечері додому, де тебе чекають… І тут настав Новий рік. До мужика в гості прийшла панянка і вхідні двері якось не дуже щільно закрила. А тут шум, веселощі, петарди у дворі вибухають. І… кіт зник. Мабуть, так злякався гуркоту, що шмигнув у прочинені двері і втік від жаху світ за очі. Так буває. Мужик святкувати покинув і став його шукати. Кілька годин шукав по дворах, під’їздах і підвалах. Знайшов! Кіт був весь брудний, мокрий, сам на себе не схожий і в неадекватному стані. Поки мужик його ніс додому, він його покусав і подряпав до крові. Мужик приніс кота, який видирався з рук, у ванну і став відмивати його від бруду. Кіт сичав і шипів, завдав мужику ще кілька травм, але той терпів, адже розумів стан свого улюбленця. В цей момент почувся шурхіт, і з-під ванни виліз переляканий справжній кіт господаря квартири. Упс! Ну, що тут скажеш? Чоловік вичерпав весь запас мату на пів року вперед…