Днями

ЦУКЕРКА

Знайомий розповів. Далі з його слів.

Я веду комп’ютерні курси. Була у мене величезна група (17-18 чоловік, не пам’ятаю точно, скільки, але багато). І на першому занятті я запропонував своїм учням поворушити мізками, і тому, хто знайде рішення складного завдання, пообіцяв цукерку. Перст долі вказав на найстаршу ученицю в групі. Їй було далеко за 70 років (це мінус), але при цьому була очевидна повна відсутність старечого маразму (це плюс). Вона цю цукерку чесно виграла і настільки ж чесно відклала для своєї 5-річної внучки. З цього моменту і починається історія. На другому занятті пробігаю я по класу і бачу, що єдина прочитана книга – у тієї найстаршої учениці (за позначками на сторінках видно). Дивуюся (для наших учнів, незалежно від віку, старанність – це рідкість), хвалю. Видаю ще одну цукерку. Усе. Умовний рефлекс почав працювати. До кінця курсу (а вчилися ми кілька місяців) найкраща учениця в групі – та сама пенсіонерка. Всі інші бігають до неї консультуватися. За прекрасно зроблену контрольну роботу видаю підсумкову цукерку. Пані перепитує: «Точно остання?» Кажу, що так, на жаль, курс закінчений. Пані ж видає: «Слава Богу! А то у мене вдома – терор. Внучка, поки не проконтролює, що я ваше домашнє завдання зробила, навіть за телевізор не сідає. А без цукерки додому я навіть приходити боюся. Сама докуповувала, якщо ви не видавали».

Якось

БАЙДАРКА

У батьків знайомого є приятель, він байдарочник. Якось приїхав до них з походу. Включив телевізор, потім вирішив помитися, включив воду у ванній і заснув. А господарі всі в цей час були на роботі… Словом, вода перелилася з ванни в коридор, пішла в кімнату і, звичайно, залила сусідів. Сусідка знизу з переляку вибігла вгору по сходах і давай у двері барабанити. Мужик прокинувся, сонний відкрив двері, а вона кричить: “Що у вас тут таке? Чому вода тече? Що ви тут робите?” І тут байдарка, яка стояла в кімнаті, підтоплена водою, випливає в коридор. А сусідка кричить: “Здуріти! Він тут кораблики пускає!”

І взагалі…

Закохалася до божевілля єврейка Рахель в гуцула Гриця. Вирішили одружитися. Вона йому в останній момент і каже: «За канонами моєї релігії, тобі повинні зробити обрізання у мене на батьківщині, в Ізраїлі». Хлопець: «Поїхали в Ізраїль». – «Не все так просто. Треба летіти літаком, а потім йти пішки до нашого кібуца. Йти треба два тижні – такий звичай».

Пішли. Прийшли, а там всі родичі нареченої. Весілля! Все файно! Кличуть головного з обрізання, а він: «Я свої інструменти віддав колезі, але носимо ми ці інструменти тільки пішки. Тиждень ходу». Всі засмутилися – “по весіллю”. Тут з’являється глава кібуца: «Є ще один спосіб дотриматись всіх звичаїв і зіграти весілля. Треба, щоб батько нареченої своїми зубами відкусив крайню плоть нареченому». І тут гуцул Гриць викладає аномально здоровенний член на стіл. Батько здригнувся, але гордо підходить до столу, намагається засунути член собі в рот, стараючись для доньки. Але він не пролазить! Що робити?! І знову виходить на арену глава кібуца: «Є ще один спосіб, щоб всі звичаї були дотримані. Найстаріша людина нашого кібуца повинна відрізати шкірку головки члена нареченого своєю шаблею. Приводять напівсліпого діда, сивого, як старець Фура, він, мабуть, ще знав Данила Галицького. Підходить дід до хлопця, у якого його член-крокодил умостився на пеньку, повільно дістає тремтячими руками іржаву шаблю. Замахується, дрібно трясучи рукою… І тут несамовитий крик нареченої Рахель: «Астанавітєсь! Лучше нємножко надрєжтє папє рот!»