Якось

ПЕРЦІ

Вирішив недавно піти на ринок, закупити продуктів. Підійшов до намету, де торгував грузин. Овочі свіжі, тож людей біля нього зібралося досить багато. Черга доходить до пані років 40, і у неї зав’язується діалог з продавцем: «Кілограм болгарського перцю. Знижку зробите?» – «Ні, – грузин обвів поглядом чергу і зрозумів, що зараз всі будуть просити. – Вибачте, продаю, як є». – «Але у вас же в болгарському перці повітря! Грузин впав в прострацію секунди на три. Очевидно, що за весь стаж роботи з такою заявою до нього звернулися вперше. «Звичайно, як у всіх». – «Повітря ж теж має свою вагу, виходить, я вам трохи за повітря заплатила! Трохи могли б і скинути». У грузина на обличчі проступив сигнал fatal error, видавши синій екран смерті, але перезавантажившись, він несподівано для всіх гідно парирував: «Дівчино, там повітря таке ж, як і зовні! А зовні об’єм повітря дорівнює площі ваги, помноженій на висоту атмосфери. І все воно тисне на ваги. І якщо я від кілограма заберу вагу цього повітря, то вам буду винен дві квартири! А з огляду на мій дохід, мені простіше буде з вами одружитися!» Пані розплатилася і втекла, вся червона, під погано стримуваний сміх черги. Грузин від перенапруги витер піт з чола і додав: «І справді, Арсенію Яковичу, стала в нагоді ваша фізика!»

Колись

СТОРОЖОВА

Брат розповів. Працював він у кінці 90-х на якійсь базі. Все, як зазвичай, – паркан, склади. Міська околиця. Місцеві бомжі притягнули їм пса, сторожового, зголоднілого до стану скелета, одягненого в зваляну шкуру. Пес був узятий на посаду сторожа, за їжу. За час виконання обов’язків він перетворився на істоту, яку не шкодують, а бояться. Пес виявився кмітливим, розуміння території прийшло до нього дуже швидко, а небажаний елемент він відчував інстинктивно. Їв усе і завжди. Спеціальні корми для тварин, з якихось причин відкинуті домашніми улюбленцями, недоїдки, кістки, огризки, сухарі – словом, все. Їсти відмовлявся тільки локшину швидкого приготування, як би вона не називалася і під яким би виглядом не подавалася. Це стосувалося і пакетів на кшталт «Ролтон», і всіляких бізнес-ланчів, які їдять, якщо вірити рекламі, навіть київські менеджери. Не знаю, як менеджери, але сторожовий собака це їсти відмовлявся як у часи найбільшого виснаження, так і потім. Ця харчова поведінка викликала великий подив у співробітників бази, оскільки пес при цьому недоїдав, і поступово вони почали відмовлятися від продуктів швидкого приготування. Може, собаки й переймають звички господарів, деякі звички тварин переймають і господарі.

І взагалі…

Одного разу люди запитали великого Шиву, чи можна їм курити божественну траву ганджу. Шива відповів їм, що не можна. Тоді люди запитали Шиву, чому ж сам він постійно курить цю божественну траву, але при цьому забороняє курити іншим. Шива підсунув до себе кальян, вклав у нього кусок завбільшки з Сонячну систему, підпалив хвостом комети Галлея, затягнувся і відповів крізь дим: «Коли я курю траву ганджу, то кожен мій вдих – це новий вірш Махабхарати, а кожен видих – повна глава Упанішад! Коли ж смертні люди запалюють божественну траву ганджу, то кожна затяжка у них – це пошуки неіснуючого сенсу, а кожен видих – розчарування і спустошення». Так відповів Шива, тому що всякому, хто питає дозволу, потрібно неодмінно відмовляти. Не можна довіряти тому, хто сумнівається. Хто має сумнів – слабкий. Сильний же ніколи, ніколи не стане питати про те, що йому можна і що йому не можна, тим більше питати у Божества! Бо постійне поклоніння і запитування і є найгіршим безвір’ям. І ще напучував Шива нерозумних, щоб не курили траву знань ганджу, а ковтали щоразу, з приводу і без приводу, дику вогняну воду – напій, що рятує людину від будь-яких питань. Щоб не знали люди таємниць. Не любив Шива, коли в нірвані багатолюдно і накурено…