В умовах післявоєнного протистояння ОУН-УПА з радянською карально-репресивною системою важливе значення для націоналістів мав контроль над ресурсами задля повноцінного забезпечення загонів УПА. У цій праці повстанці натикалися на опір радянських органів влади, які по селах були репрезентовані сільськими головами та партійно-радянським активом.

Подекуди упівцям доводилося застосовувати засоби терору до радянців, а в інших випадках сільські голови умудрялися виконувати завдання і червоних, і своїх. Боротьбу за контроль над місцевим самоврядуванням яскраво характеризує кримінальна справа з Галузевого державного архіву СБУ в Івано-Франківській області Івана Юрійовича Романюка, 1925 р.н., уродженця с. Закрівці Отинійського району Станіславської області.

З 1942 р. Романюк стає остарбайтером, в 1944 р. він ухиляється від служби в Червоній армії і під впливом станичного ОУН «Байди» в листопаді 1944 р. вступає в УПА у сотню Олега, отримує псевдо Невмирущий. Матеріали кримінальної справи містять опис його зовнішності: середнього зросту, худий, обличчя кругле, очі чорні, волосся чорне, одягнутий в червоноармійську шинель, угорську куртку, штани запущені в чоботи, з німецьким пістолетом і ППШ.

Сотня Олега базувалася в лісі біля с. Гостів тоді Отинійського району, налічувала 90 осіб, мала на озброєнні міномет, 6 чи 7 ручних кулеметів, автомати і гвинтівки радянського і німецького зразка. Восени 1945 р. радянські військові оточили Гостівський ліс, в бою Олег був важко поранений і застрелився. Замість вбитого сотню очолив Богун, який передав Невмирущого в боївку Клима, бо там був брат упівця – Василь Романюк (Желізний).

Невмирущий у 1945 р. двічі брав участь у нападах на винищувальний батальйон у селі Королівці. Перший раз упівці лише обеззброїли яструбків, а другого разу трьох бійців розстріляли, одного важко поранили. 8 листопада 1945 р. Романюк у складі сотні Богуна і боївки Орка здійснив напад на охорону села Озеряни, тоді вони вбили шістьох бійців. Упівці також руйнували збірні молочні пункти, забирали крам у магазинах сіл Закрівці, Торговиця, Прибилів.

У лютому 1946 р., під час сутички боївки Клима з червоноармійцями, Клим був убитий. Влітку 1946 р. Романюк з Циганом стали відповідальними за заготівлю продовольства, коштів та збирання інформації в чотирьох селах – Закрівцях, Торговиці, Старих Кривотулах і Красилівці. Саме тоді проявилася «дипломатія» контролю за селами Невмирущого.

Естафета І.Романюка до гостівського сільського голови

 (з матеріалів кримінальної справи)

Зокрема, Романюк для забезпечення УПА накладав оподаткування через сільських голів на всіх місцевих більшовицьких урядників. У кримінальній справі збереглася його естафета з вимогами до голови Гостівської сільради. У ній Невмирущий писав: «Пан голова. Як вам відомо, що минулого року ми оподаткували по селах всіх більшовицьких урядників. Такий наказ маємо і сего року. Наказую вам, щоб ви зі свого уряду із села Гостова зложили 3000 крб. Гроші мають бути до дати 1.07. 1947 р. За невиконання наказу потягнем до відповідальності. Пане голова, ще накладаєм вам контингент на 1947 р., а саме 6 корців жита, 4 корці пшениці, 20 кг пшона, 15 літр меду або цукру. Це все мусите приготувати до 15.08.1947 р.». І в кінці листа Романюк делікатно попереджав сільського голову: «Пане голову прошу не легковажити собі і вважайте, щоб з того не було яких наслідків здоров’ю».

Сільські голови себе поводили по-різному. Деякі з них були в ролі «Фігаро тут, Фігаро там» і виконували контингенти на дві сторони. Так, в с. Закрівці голова сільради Іван Бойчук у 1945 р. ще був станичним ОУН села, потім прийшов з повинною і ще умудрився стати головою сільради. Зрозуміло, що з ним у Невимирущого була добра комунікація.

Натомість сільський голова Богородичина Володимир Кликайло після того, як йому оунівці запропонували зібрати 5 тисяч рублів, став переховуватися. У свою чергу, сільського голову с. Старі Кривотули п. Цибуха, який не зібрав гроші на потреби ОУН, було скарано на смерть.

У ніч з 23 на 24 липня 1947 р. в районі села Торговиця і Грабичі Іван Романюк потрапив у засаду рейдової групи радянських військових і навіть не встиг застосувати зброю і відкрити вогонь по ворогу. У результаті судового вироку він був ув’язнений за ст. 54-1 «а», 54-8, 54-11 КК УРСР на 25 років виправно-трудових таборів з обмеженням у правах на 5 років.

Як бачимо, повстанці в умовах важкого протистояння з радянською карально-репресивною системою проявляли чудеса винахідництва і змушували колаборантів самих утримувати Українську повстанську армію.

Сергій Адамович