Як волонтерки з Рожнятівщини рятують тварин

Собаку називають другом людини, помічником та охоронцем. Це перша тварина, яка була одомашнена ще тисячоліття тому. Та, на жаль, не всі люди здатні відповідати за тих, кого приручили. Часто бувають випадки, коли чотирилапі друзі стають господарям непотрібні і вони викидають їх на вулицю, іноді зовсім маленькими або й цілими сім’ями.

З однодумцями легше

Самотньо чи зграями песики блукають містами чи селами у пошуках їжі, а взимку ще й тепла. Деякі можуть ставати агресивними та загрожувати безпеці людини. Особливо агресивні собаки навесні, в період так званого “собачого весілля”, коли вони збираються у зграї для парування.

Про проблеми безпритульних тварин добре знає Сніжана Матуляк із Рожнятова. Цю жінку знають на Рожнятівщині за її щире, велике і людяне серце. Вона з кількома дівчатами – Іриною, Тетяною, Наталією, Лесею та Оксаною – займаються годуванням та лікуванням тварин за власні кошти. А ще волонтерки шукають для них господарів.

“Я люблю собак і не можу спокійно спостерігати, як вони беззахисні та голодні блукають вулицями. Вони також мають право на життя, – розповідає Сніжана. – У мене вдома є однодумці: то чоловік врятує кошеня, яке топили і недотопили у річці підлітки, то донька, плачучи, принесе голодне цуценя додому. Раніше я просила родичів, друзів, знайомих цих “знайд” прилаштувати. Згодом на допомогу прийшли соцмережі, і, як виявилось, я така не одна».

Є багато людей, яким також не байдужа доля тварин-безхатьків. І тепер, об’єднавшись, їм легше знайти для них дім, транспортувати до нових господарів, стерилізувати чи перетримувати. Усі разом шукають для чотирилапих нове помешкання. Додамо, що в кожної з волонтерок вдома вже живуть по кілька тварин, яких не вдалося ніде прилаштувати.

Пані Сніжана на сміттєзвалище, розташоване у Рожнятові, подарувала вольєр із будою для песиків, яких туди підкидають без кінця і краю. А ще зібрала й простерилізувала усіх собак-дівчаток, які живуть на тому ж полігоні з відходами. Коли жінка знаходить добрі руки для тварин, то, якщо це «дівчинка», обов’язково везе її до лікаря на стерилізацію. Далі сама веде післяопераційну реабілітацію собаки і лише тоді віддає її новим господарям.

Кошти на ветлікарів та необхідні ліки жінка бере з власного сімейного бюджету. До слова, в Сніжани Матуляк чимало й своїх клопотів: донька-випускниця – майбутня студентка, та й чоловік – інвалід… Тому фінанси в цій сім’ї є куди вкладати. Та, незважаючи на життєві турботи і труднощі, волонтерка не покидає ту добру справу, а продовжує допомагати чотирилапим, яких дуже часто доводиться рятувати від горе-господарів.

Не всіх покинутих знаходять волонтери

Волонтерки співпрацюють із благодійною організацією “Дім Сірка”, що в Калуші, яка допомагає їм не лише інформаційно, а й лікує тварин та підсобляє з транспортуванням. За словами пані Сніжани, прилаштувати бездомну тваринку до Івано-Франківська, Коломиї чи Львова легше, ніж на Рожнятівщині. Як показує досвід, у людей з великих міст вищий рівень розвитку і культури, вони більш співчутливі та добрі. Беруть бездомних тваринок різні люди, багато хто просто їх шкодує. Найактивніші учасники прилаштування тварин – сучасна молодь, бо рятувати життя нині стає модним і пріоритетним.

Одного разу юнак попросив у подарунок кошеня, сказав, що йому байдуже, чи воно породисте, чи ні. Мовляв, хоче врятувати тваринці життя. Є й такі добрі люди, які забирають собак та кішок з притулку чи просто з вулиці. Проте люди бувають різні. Часто трапляються випадки, що домашні улюбленці стають непотрібними власним господарям. Найжахливіше, що у базарні дні люди із сіл привозять собак та кошенят у Рожнятів, викидають їх у контейнери для сміття або просто залишають на вулицях.

Була страшна історія, коли чоловік заплатив своєму сусідові за те, щоб той убив його вівчарку. Сусід заманив пса за село і став бити чимось по голові. Собаці вдалося втекти. Звісно, тварина побігла до свого господаря. Там і померла. Сусіди розповідали про тяжкі муки того пса. Або, як стверджують волонтерки, дуже часто люди прив’язують тварин у лісі до дерева і залишають їх там помирати голодною смертю.

“Не всіх покинутих тварин волонтери рятують, бо не всіх знаходять, – каже Сніжана Матуляк. – Скільки “голодних очей” бігає по вулицях, багато з них загинуть під колесами автомобілів, помруть від хвороб чи їх загризуть більші собаки. Дівчата уже багатьох бездомних стерилізували за власні кошти, але популяція тварин у Рожнятові та навколишніх селах збільшується».

Іноді їй здається, що цьому не буде кінця-краю, бо тварин вивозять найчастіше “порядні ґазди” і “добрі християни”. «Складається враження, що люди перестають бути людьми. Ну як можна викинути сліпого собаку, який служив вам охоронцем багато років і був вашим чотириногим другом?» – дивується жінка.

Кожна собака «остання»

Пані Сніжана зазначає, що волонтерство загалом дуже витратна справа: важко морально, фізично та й фінансово. У всіх рожнятівських волонтерок є сім’ї, діти, щоденні клопоти і проблеми. Але дівчата знаходять ресурс і на добру справу. А подякою їм стають фото усміхнених дітей, нових господарів із тваринами. Дівчата радіють, коли історії мають щасливе закінчення. Щоправда, іноді буває і прикро, бо багато людей їх осуджують. Мовляв, всім не допоможете, навіщо це вам?

“Люди навіть через рік-два надсилають фото тварин, яких у нас взяли, і дякують нам, – захоплено розповідає рожнятівка. – І це найприємніше: бачити на світлині доглянуту, відгодовану і щасливу собаку чи кішку. Хоча зізнаюся, що кожного разу говоримо з дівчатами: “Все, це вже точно остання собака чи кішка, бо нема де перетримувати, нема фінансів лікувати. Але потім знаходимо вихід. Бо хто, як не ми? У нас немає приміщення, транспортних засобів, необхідного обладнання та матеріалів. Але у нас є любов до тварин. Віримо, що наших однодумців стане більше…”

А ще Сніжана розповіла, що дуже часто люди нагліють у прямому сенсі слова. Не раз прокидалася зранку, а біля воріт її приватного будинку прив’язана собака гавкає чи скавулить. На телефон Сніжани та на її сторінки у соцмережах цілодобово надходять повідомлення із сіл та селищ Рожнятівщини на кшталт: “У нас собака-дівчинка. Народила шестеро цуценят. Заберете собі?”

“Люди не розуміють, що ми всіх забрати не можемо, – зітхає волонтерка. – Та й нема куди. Обурює, бо люди думають, що це моя робота, за яку мені платять зарплату. Але це не так! Я завжди намагаюся пояснити людям, надати потрібну консультацію. Але, як би це не звучало грубо, мені з собаками і котами легше працювати. Їм від мене нічого не потрібно, лише моя любов, ласка і тарілочка їжі…”

Мар’яна ЛОКАТИР