Чим жінка вередливіша, тим частіше її носять на руках – перевірено на півторарічному сімейному досвіді франківчанки Ірини Ремик та її португальського обранця Нелсона. Дівчина їхала в Португалію просто відпочити на узбережжі, але так сталося, що в Україну більше не повернулася. За шість років вона вже звикла до улюбленого океану, привітних людей, культу дітей і футболу, смачної португальської кухні та чепурних бабусь із макіяжем і масивними кольоровими бусами, які щоранку читають газети в кав’ярнях.

Домовитися з Іриною про розмову в режимі онлайн було трохи складно. Вона хоч і мамуся в декретній відпустці, але настільки активна, що в будні вирішує безліч всіляких справ, а на вихідних сім’я завжди десь подорожує: або в Португалії, або їдуть за кордон.

Нелсон каже, дружина-українка вже привчила його, що найперше треба шукати цікаві акційні пропозиції. «Мені важко вдома всидіти, – сміється франківчанка. – Де ми вже тільки не були: на Канарських островах святкували день народження, вагітною я літала на Ібіцу, об’їздили всю Іспанію…»

Недавно сім’я повернулася з України. Ірина запропонувала з Івано-Франківська поїхати до Вроцлава, про що потім дуже пошкодувала: «Їхали автобусом. Дорога була довга і жахлива. Мені було страшенно соромно перед своїм чоловіком через те, що нас дев’ять годин тримали на митниці без будь-яких поважних причин. До українців поставилися, ніби до якихось скотів. А в нас на руках ще й тримісячне маля. Коли ми нарешті дісталися додому, я заявила, що на цьому кінець нашим мандрам, більше не маю ані найменшого бажання подорожувати. Але вже через тиждень придбала квитки до Люксембургу. Акційні. Не змогла втриматися».

Не як заробітчанка

Ірина опинилася в Португалії шість років тому. Але їхала туди не як заробітчанка, а в гості відпочити. Вирушали втрьох – з мамою і донькою. «У моїй валізі був лише літній одяг, – сміється дівчина. – Я дійсно планувала тільки відпочити біля океану, відволіктися від буденних клопотів…»

Через місяць Ірині там запропонували трохи попрацювати в місцевому ресторані. Зарплата була гідна, тож франківчанка спокусилася на заробіток. Подумала: «Залишуся на трохи, спробую».

Починала помічником кухаря, а незабаром стала старшою офіціанткою. То був нелегкий шлях. Іра часто мусила відстоювати свої права, господарі закладу то недоплачували їй зарплату, то обдурювали з соціальними виплатами. Окрім цього, в ресторані здебільшого харчувалися чоловіки, дівчині не раз доводилося ставити на місце особливо наполегливих джентльменів.

Вивчення мови теж давалося важко, кожне нове слово вона записувала і зубрила. А ще ж граматика доволі складна.

Потроху все налагодилося, Ірина працювала по шість годин щодня, але цей час був дуже інтенсивний. Протягом години вона могла обслужити 40-60 клієнтів. На обідню перерву – 10 хвилин.

Того дня був особливо великий наплив відвідувачів. Робочих рук не вистачало. Ірина якраз приймала замовлення у якогось француза. Нічогісінько не розуміла. Витратила дуже багато часу, аби знайти спільну мову. Господиня закладу розгнівалася і при всіх почала «вичитувати» українку. Обурена франківчанка вже давно навчилася нікому не дозволяти плювати собі в кашу. Миттю різко відповіла директорці й попрямувала брати наступне замовлення. Хоча й палала від гніву та образи. За столиком сидів 40-річний португальський інженер Нелсон. Він бачив увесь конфлікт, та й взагалі вже два місяці обідав у тому закладі. Ось тільки Ірина його чомусь ніколи не помічала.

«Що будете на десерт?» – холодно спитала офіціантка. Португалець вирішив трохи підійняти настрій привабливій дівчині, яку вже довгий час не міг викинути з голови, та заговорив по-французьки. Якби ж він знав, що його витівка ще більше розгніває відчайдушну красуню. Ірина мало не тріснула від злості й випалила українською: «Думаєш, що ти такий розумний? Французом прикинувся? Так ось – тепер будеш слухати українську!»

Розгублений Нелсон зніяковів і дуже засмутився, сказавши вже португальською, що нічого не розуміє. «Ви ж щойно чули, що я не знаю французької мови, – вже спокійніше продовжила Ірина. – Для чого ви зараз так зі мною обійшлися?» Розвернулася і пішла.

Трохи охолонувши, дівчина повернулася до португальця завершити прийом замовлення. А він, виявляється, аніскілечки не образився. «Продовжуйте говорити українською мовою, – усміхався Нелсон. – Мені дуже подобається…»

Так і познайомилися. Він став першим чоловіком, якому франківчанка погодилася дати свій номер телефону, відколи приїхала в Португалію.

«Він має сталевий характер, але не зі мною»

«Мені одразу сподобався цей чоловіком своїм внутрішнім спокоєм, – пригадує Ірина. – Його очі… В них одразу можна було закохатися. А його голос хотілося слухати постійно. Колись, мені тоді було років 20, я любила переглядати фільм «Щоденник пам’яті», головний герой Ной був моїм ідеалом чоловіка – спокійний і такий, що буде поруч до кінця життя. Нелсон виявився саме таким: надійним і люблячим».

Стосунки складалися настільки чудово, що Ірина навіть нікому не розповідала про свій роман – аби не наврочити. Через п’ять місяців, під час чергової зустрічі португалець надягнув каблучку на пальчик коханої: «Виходь за мене заміж».

Через рік після одруження у пари народилася донечка. Вирішили назвати її Орнелла, бо саме так звати улюблену акторку Ірини – Орнелла Муті.

До речі, Нелсон уперше став і батьком, і одруженим чоловіком. У португальців не особливо прийнято офіційно реєструвати стосунки, більшість пар живуть у цивільному шлюбі. Родина португальця була шокована, коли дізналася про рішення одружитися.

«Пам’ятаю, коли ми гостювали в них на Різдво, – каже Ірина, – і Нелсон за столом при всіх назвав мене «кохана». Його сестра аж їсти перестала, пояснивши, що брат ще ніколи не називав так жодну жінку».

Нелсону подобається Ірина за її щирість, прямоту і романтичність, а ще з нею ніколи не буває нудно. Пара проводить вільний час лише разом, і їм так дуже комфортно, завжди цікаво і весело. Ірина точно знає, що Нелсон не піде без неї нікуди. Лише вдвох. «Ми – саме та парочка, яка постійно валандається з дітьми по аеропортах, – сміється дівчина. – Ми дійсно дуже багато подорожуємо».

Нелсон якось сказав друзям, що з дружиною йому добре в будь-якій точці світу – аби лише вона була поруч.

«Я розповіла так багато про свого чоловіка, і вам, певно, здається, що він трохи підкаблучник, – усміхається Ірина. – Але це геть не так. Нельсон має стержень і сталевий характер, але тільки не зі мною».

Про красу, дітей і медицину

Ірина каже, що Португалія їй одразу дуже сподобалася, і так є досі. Дівчина вже звикла до улюбленого океану, привітних людей, смачної португальської кухні та чепурних бабусь із макіяжем і масивними барвистими коралями, які щоранку читають газети в кав’ярнях.

А взагалі португальські жінки не дуже привабливі. На півдні країни панянки не особливо турбуються про свій зовнішній вигляд. А ось чоловіки трохи симпатичніші.

«Мені здається, що португалки недолюблюють українок, – усміхається Ірина. – Одна моя знайома, уродженка Португалії, якось не втрималася і сказала мені: «Ви, українки, такі ніжні й жіночні. Не дивно, що наші чоловіки через вас втрачають голову. Бо ж ми, португалки, не дуже гарні… Ви однозначно кращі…»

У Португалії культ дітей. Чоловіки дуже багато часу приділяють своїм діткам. Навіть якщо тато цілий день був завантажений важкою роботою, прийшовши додому, він не буде відлежуватися на дивані, а піде бавитися з чадом. На пляжах так само активні саме татусі, вони купаються з малятами, копають з ними м’ячик і будують пісочні замки, тоді як матусі осторонь ніжаться на сонці.

Декретна відпустка триває чотири місяці. Як правило, потім португалки одразу віддають своїх немовлят до дитсадка, а самі – на роботу. Тому Нелсон був приємно вражений, що Ірина захотіла лишитися вдома і бавити маленьку донечку. «На дитину держава щомісяця платить 124 євро, – каже франківчанка. – Якщо би я не мала чоловіка, то, звісно, що не вижила б за такі гроші й теж віддала б маля в садок, аби мати можливість заробляти».

А ще в цій країні культ футболу. І чоловіки, і жінки – затяті вболівальники, причому це захоплення передається з покоління в покоління.

Українці в Португалії дуже скаржаться на тамтешню медицину. «Якщо ти прийдеш до лікаря із переломом, – пояснює Ірина, – він випише тобі лише парацетамол. Коли я вагітна прийшла до лікарні, скаржачись на біль внизу живота, медик порекомендувала піти додому полежати, відпочити. І все – жодних ліків чи капельниць».

Риба і вино

Нелсон любить українську кухню: голубці, деруни, вареники, борщ, ось тільки категорично відмовляється від оселедця і салату «Під шубою». Португальцям не до смаку буряк. «Я ще дивуюсь, як мій чоловік борщ їсть», – усміхається Ірина.

На Різдво тут прийнято подавати тільки рибні страви, горішки і сухофрукти. Взагалі, риба – основа раціону, також м’ясо на грилі. А ще популярний рис з куркою і живою кров’ю.

Смакування вина є частиною гастрономічної культури португальців. Вони п’ють його на обід і на вечерю. І при цьому не п’яніють.

До речі, Нелсон не гребує і сам покуховарити. Причому це буває доволі часто. Якось на день народження донечки спік торт у формі корабля.

Цікаво, що в португальців не прийнято варити їжу на кілька днів наперед, у холодильник теж не кладуть приготовлене. Страва має бути лише свіжою.

Також під час прийому їжі місцеві влаштовують справжню церемонію – з бокалами, ножами, серветками…

Тепер у Лісабоні

Ірина шість років прожила на півдні Португалії, а місяць тому сім’я переїхала до столиці – Лісабона. Там купили квартиру в кредит. Помешкання розташоване в мальовничому місці – біля відомого підвісного моста імені 25 Квітня, який з’єднує Лісабон і португальське місто Алмада. Також неподалік велична 28-метрова статуя Христа на 80-метровому п’єдесталі. Краса неймовірна.

Наразі Ірина адаптується до нового місця. Нещодавно взяла участь у фотопроекті, а днями разом із чоловіком будуть вести старшу, 10-річну донечку Майю на кастинг у модельну школу.

У майбутньому сім’я планує відкрити фірму з працевлаштування українців у Португалії. Тим паче українців тут цінують значно більше, ніж, наприклад, росіян чи молдаван. Та й Нелсон каже, що Ірина має до цього хист. Вже не одній людині допомогла знайти роботу.

Наталя МОСТОВА