Без права на пільги

  • У час війни ветеранів АТО/ООС прирівняли до решти пацієнтів. Скільки коштів треба, аби забезпечити потреби хворих військового госпіталю і що робити, якщо коштів нема взагалі?

    В Україні сім років триває війна. Військовослужбовці з усієї області лікуються в обласному госпіталі ветеранів війни, що розміщений у Коломиї. Хотілося б, щоб ліки для них були безкоштовними, але для цього не вистачає 2,8 млн гривень на рік. Хворим доводиться докуповувати медикаменти за свої кошти. Це добре, якщо вони є.

    Доводиться купувати навіть шприци

    Прикарпатець Юрій Тодорук отримав поранення ноги та хімічне отруєння від сльозогінного газу під час Революції Гідності. Чоловік проходив лікування з 2014 року як за кордоном, так і в Україні.

    «Я був на Майдані якраз під час тих трагічних подій, отримав поранення ноги: розірвалась граната й осколки потрапили у коліно. Тоді я і не підозрював, що ще й отруївся важкими металами, які входять до складу боєприпасу, а це талій, фосфор та цезій», – розповідає Юрій.

    Він разом з односельцями (іншими учасниками революції) у 2014 році за сприяння польського посла поїхали до міста Ополе на лікування. Там вони провели 14 днів, з них 4 дні склала реабілітація. За час перебування у закордонній лікарні чоловік не заплатив ні копійки.

    Згодом, у 2016 році, сімейний лікар скерувала Тодорука до обласного госпіталю ветеранів війни Івано-Франківської обласної ради, що розміщений у місті Коломия.

    «Я проліковуюсь у госпіталі давно, дуже задоволений лікарями і тим, як дбають там про пацієнтів. Однак все доводиться купувати за свій кошт: ліки, шприци, рукавиці… Важко, бо грошей мені бракує”, – говорить Юрій.

    У постраждалого діагностували контузію, отруєння хімічними речовинами, а тепер є й підозра на онкологію.

    «Наразі проходжу багато дорогих досліджень, адже у наднирниках виявили пухлину, і поки що невідомо, чи це онкологічне захворювання. Дуже сподіваюсь, що ні», – з сумом розповідає чоловік.

    Не можна ділити хворих

    Як каже Володимир Федоришин, генеральний директор обласного госпіталю ветеранів війни, із впровадженням медичної реформи в Україні хворого лікують через прямий договір із лікарем. А фінансування його оздоровлення у закладі охорони здоров’я залежить від того, які види послуг надає лікарня.

    «Раніше заклад отримував кошти в рамках медичної субвенції. Вона розподілялася на обласну раду чи місцеву владу, далі вони видавали її лікарням, а лікарні, залежно від кількості ліжко-місць та персоналу, вже отримували кошти», – розповідає Володимир Федоришин.

    Він додає: якщо лікарня більш потужна, має необхідне обладнання, яке відповідає вимогам НСЗУ (Національна служба здоров’я України – авт.), то вона законтрактована на більшу кількість пакетів-послуг. Натомість у коломийському госпіталі майже немає «дорогих» пакетів, за які держава виділяє значно більше фінансування.

    Директор обласного госпіталю ветеранів війни пояснює, що НСЗУ наразі робить акцент на онкологічних захворюваннях, інсультах, інфарктах тощо. На всіх решта мізер – до 5000 грн, але далеко не вся сума йде хворому. Адже 80-95% (умовно) з виділеної суми покривають захищені статті витрат (зокрема, зарплата працівників) і тільки 5-15% – на лікування пацієнта.

    «Медична реформа, яка вступила в дію з 1 квітня 2020 року, ліквідувала таке поняття, як пільгова категорія. Тепер всі пацієнти рівні в своїх правах. Ми просили НСЗУ все ж виокремити учасників бойових дій і навіть розробили власний варіант фінансування, але поки що безрезультатно», – зауважує Володимир Федоришин.

    Він каже, що ветерани у їхньому закладі мають пільги, бо не платять благодійний внесок. Усі решта змушені його платити. Благодійний внесок у сумі 100-200 грн йде на розхідні матеріали: рукавиці, системи та поточний ремонт.

    «НСЗУ за це сварить, бо не можна ділити хворих на категорії, – зізнається керівник госпіталю. – Тоді ми кажемо, що область гарно ставиться до ветеранів і дофінансовує ветеранів додатковими коштами з обласного бюджету».

    Щоправда, сума там геть мізерна – 250 тисяч гривень на рік. Якщо зважати на мільйонні витрати закладу, то ці гроші – не так допомога закладу, як декларування.

    Адже у звіті про роботу обласного госпіталю йдеться про те, що у 2020 році на медикаменти із медичної субвенції пішло лише 46 200 грн – це при потребі 2,8 млн грн. З продуктами харчування така ж ситуація: при потребі 2,243 млн грн з субвенції надійшло тільки 46 200 грн.

    Так, керівник закладу зізнається, що у госпіталі дійсно більшість хворих змушені докуповувати собі медикаменти, щоб пролікуватися. Не докуповують ліки тільки ті, які, відповідно до НСЗУ, потрапляють до «дорогих» договорів, яких у лікарні майже нема.

    Вся справа у ремонтах

    За словами Володимира Федоришина, у 2016 році вдалось із залізничної лікарні створити госпіталь ветеранів війни. Наша область була єдиною на той час, де його не було. Але проблема фінансування виникла вже з перших днів існування госпіталю.

    «У нас було 75 ліжок, і якщо у 2016-2017 роках фінансування було ще терпиме, то з кожним разом ситуація все гірша. Утримати ветерана, який приїжджає з Долини, Калуша чи Франківська, досить складно», – бідкається лікар.

    Він каже, як тільки госпіталь відкрили, було дуже багато гостей. Тоді почали ремонтні роботи, «розвалили операційну», бо там почався ремонт, але коштів на те, щоб його закінчити, так і не знайшли.

    Ремонт почала робити кілька років тому облдержадміністрація. Коли стало зрозуміло, що вона його не закінчить, то голова обласної ради Олександр Сич звернувся до голів міст та районних рад із пропозицією «скинутись» коштами. Так вдалося зібрати 400 тис. грн, яких, звісно, геть мало.

    «Коли я став депутатом обласної ради, – продовжує Федоришин, – то домігся, щоб нам виділили 2 млн гривень на ремонт та нові ліфти. Таких грошей за всі п’ять років обласна рада ніколи не давала. Було, що одного разу виділяли 600 тис. грн, а ще один раз – 1 млн грн на капітальний ремонт закладу».

    Ремонти, акцентує гендиректор госпіталю, – це не забаганка, а вимога НСЗУ. Мовляв, після того, як заклад законтрактувався з нацслужбою, він отримує кошти «напряму» безпосередньо на рахунок. Але це за умови, що заклад відповідає тим критеріям, які ставить НСЗУ.

    «Якби у нас була операційна, встановлені ліфти, зроблений ремонт, то наші хворі були би проліковані на вищому рівні», – зауважує Федоришин.

    А якщо немає грошей?

    Конституцією України кожному громадянину гарантується право на охорону здоров’я. Але реалії сьогодення такі, що саме звернення до лікаря у нас безкоштовне, а вже придбання медикаментів – платне. За останні десятиліття всі до цього звикли, і зауважень практично нема. Але якщо у хворого немає коштів? Адже трапляються ситуації, коли людині треба лягти у лікарню, щоб пролікуватися, але коштів на медикаменти бракує.

    «У таких випадках ми дивимось, чи є у пацієнта прописка, і просимо, аби людина зверталась за матеріальною допомогою до місцевої влади», – пояснює Володимир Федоришин.

    Уляна ПИЛИПЕЦЬ

  • Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!