10 жовтня в Україні відзначають Всесвітній день психічного здоров’я

Цьогоріч українці як ніколи часто переживали стресові ситуації, адже неочікувано світ сколихнула пандемія COVID-19. Негативні новини, вимушене перебування вдома та страх за здоров’я і життя своє і рідних викликали у людей надмірну тривогу. Багато хто залишився без роботи, а відповідно, без грошей. Ситуація була напруженою, агресія та відчай зростали.

Одні люди намагалися всіляко відволіктися від негативу, інші ж, навпаки, піддавалися цьому настрою. Багато хто свою злість залишав у коментарях під нескінченим потоком новин про коронавірус. Хтось не вірив у хворобу і називав усіх, хто думав по-іншому, брехунами. Інші у своїх нещастях звинувачували всіх навколо, і зокрема владу. В окремих випадках доходило до спалахів насильства.

Начальниця сектору комунікації ГУ Нацполіції в Івано-Франківській області Христина Максимчак розповіла, що на Прикарпатті звернень до поліції щодо домашнього насильства в період з 13 березня по 1 жовтня було 2 435.

Для реагування на такі ситуації в поліції працює окрема мобільна група.  Щоправда, наразі її діяльність поширюється тільки на місто Івано-Франківськ. У районах такі протоколи складають дільничні та патрульні.

“До мобільної групи за цей самий період було 1150 звернень, з яких 421 підтвердилося, а 729 не знайшли свого підтвердження. Тобто поліція приїхала, а конфлікту не було. Жінка викликала правоохоронців, бо «він мене нервує, хотіла його налякати». Або приїжджають, а за тією адресою ніхто не живе”, – розповідає Христина Максимчак.

За статистикою, мобільна група під час карантину склала 264 протоколи щодо домашнього насильства за статтею 173-2 КУпАП. В області поліцейські склали 2039 протоколів за тією ж статтею.

“Кількість звернень не буде збігатися з кількістю протоколів. Бо деколи буває так, що вчиняють насильство як жінка, так і чоловік. Тобто на одну сім’ю можуть скласти два протоколи. Також поліцейські видають заборонний припис – наприклад, 10 днів чоловік не має права до жінки приходити. А він прийшов, і жінка тоді дзвонить до поліції. У такому разі на цього чоловіка знову складають протокол. Відповідно, виклику нема, але протокол є”, – пояснює начальниця сектору комунікації.

Врятувала сім’я та робота

30-річний франківець Олексій Кучер розповідає, що коли у світі масово почали хворіти люди, він був на заробітках. Багато підприємств у місті, де він жив, позакривалися, а люди залишилися без роботи. Він став одним із таких безробітних. Тоді й вирішив повернутися додому, до Івано-Франківська.

Думав, що зароблених коштів йому вистачить на деякий час, ситуація внормується, а потім він поїде знову на заробітки. На початку березня спокійно перетнув кордон, а вже за два тижні в Україні ввели жорсткий карантин, закрили кордони.

“Я тоді подумав: як добре, що встиг. Бо залишатися там – взагалі не варіант. Коли закрили кордони, залишилося багато наших людей за межами України, і всі вони ринули додому. Як згадаю ті фото з українсько-польського кордону, аж моторошно. Серед такої кількості людей в одному місці додому можна було привезти будь-яку заразу. Я не думав, що коронавірус – це вигадки, бо мав знайомих, які уже почали хворіти”, – розповідає франківець.

Минали місяці, ситуація погіршувалася, гроші закінчувалися. Це дуже пригнічувало франківця, але він намагався усіляко відганяти ці думки зі своєї голови. Каже, що найкраще йому у цьому допомагали спорт, електронні книжки та сім’я. Про заробітки на чужій землі Олексій більше не думав: там теж немає роботи, перетинати кордон у час пандемії – надто ризиковано. А поки був вдома, згадав, що таке домашній затишок та рідні люди.

“Мама у мене психолог. Казала, що нарешті всіх разом щось зібрало вдома. Вона нам часто влаштовувала вечори ностальгії з фірмовим пирогом та фотоальбомами. У мене є ще молодший брат. Разом із татом ми затіяли прибирання у гаражі та у комірчині. Ситуація у всіх нас була не найкраща, бо усі були без заробітку. Накопичення якісь мали, але й ті закінчувалися. Однак ми не сварилися, а навпаки – стали дружнішими. У мене своєї сім’ї поки що немає. Працюючи за кордоном, її не побудуєш тут”, – каже Олексій Кучер.

Саме тому Олексій надумав залишитися вдома і нікуди не їхати. У травні зароблені кошти, яких залишалося все менше, вирішив не витрачати на харчування. На його думку, це погана ідея. Каже, що так і вони швидко закінчилися б, а де взяти ще – не знав. Тому франківець разом із братом вирішили запустити їх в оборот та відкрити свою ІТ-компанію.

“Брат гарний спеціаліст. Я й сам трохи розумівся у тій сфері, але він мене ще трохи навчив. Потім подумав, що багато людей втратили роботу, тому точно знав, що швидко знайдемо працівників у нашу команду. Мене не лякало, що вони можуть нічого не знати у цій сфері, бо був впевнений – мій брат точно їх усьому навчить. Офісу нам не треба, можемо працювати дистанційно. Головне, щоб у людини був комп’ютер”, – говорить він.

Компанія двох братів уже успішно працює шостий місяць. Вони мають команду з п’яти людей та кілька постійних клієнтів. Олексій розповідає, що зараз, коли ситуація із захворюванням на коронавірус покращується, вони подумують про розширення команди та оренду офісного приміщення.

“Ми йдемо гарними темпами. Вони навіть перевершили мої сподівання. На депресію ми не мали часу. Мою психіку врятували сім’я та нова робота, яка приносить задоволення. Я не звинувачував владу у всіх бідах, не скаржився у Фейсбуці. Все життя сподіваюся лише на себе. Це найкращий вихід!” – переконує Олексій.

“Бог нам допомагає”

60-річна Марія Юхимик з Івано-Франківська до карантину працювала продавчинею у взуттєвому магазині. Із введенням карантину власник закрив магазин, а працівників звільнив.

“Я розумію його і не маю образи. У нього теж сім’я, а взуттєвий бізнес їх годував. Він нам чесно зізнався, що не матиме змоги виплачувати зарплатню. Магазин закрився, а я залишилася без роботи”, – розповідає жінка.

Її чоловік також на час карантину залишився без роботи: хоч його й не звільнили, але на роботу він не ходив і отримував мінімум коштів. Подружжю допомагали їхні діти та внуки. Жінка розповідає, що вони хоч і не мали змоги бачитися, але завжди регулярно привозили їм продукти й наказували сидіти вдома та нікуди не виходити.

“Вони ставили пакети біля брами, здалеку махали нам рукою і їхали. Але мене гнітило те, що ми без заробітку: кожен має невелику пенсію і ще трохи зарплати чоловіка. Не звикли ми до сидіння вдома. Я читала ті новини у мережі і переживала. Дочка мене сварила. Казала, щоб не читала те все і не дивилася телевізор”, – розповідає Марія.

Жінка каже, що їй вдалося врятуватися від тривоги та страху лише завдяки своєму хобі – вишиванню бісером. Донька замовляла в інтернеті все необхідне та передавала. Пані Марія зізнається, що могла хоч цілий день просидіти коло картини.

“Я так вишила дві великі картини. Вони на релігійну тематику. Так я відчувала, що Бог нам допомагає. У травні ми здали вишите у майстерню, нам поставили рамку. І завдяки інтернету нам вдалося навіть продати одну з них за кордон. Купили, до речі, українці. Мені було дуже приємно. Не знала, що ці картини такі дорогі. Гроші віддала дітям, бо вони й так багато витратилися. Напевно, саме така робота мені не дозволила депресувати”, – говорить франківка.

Карантин – благодатний період

На початку карантину, ще у березні, франківська психологиня Наталія Чаплинська зголосилася психологічно підтримувати людей, які панікували через пандемію. Жінка розповідає, що звикла допомагати людям у складних ситуаціях. А коли прийшов коронавірус, то зрозуміла, що багато людей не впевнені в собі, мають високий рівень тривоги, а отже, у них зменшується рівень стресостійкості та зростає нервова напруженість.

“Я надавала психологічну підтримку ще з часів Майдану. Тому зголосилася допомогти людям і зараз: дала свій номер телефону, щоб можна було хоч якось їм допомогти”, – говорить психологиня.

У перші два з половиною тижні у фахівця було 70 дзвінків від різних людей. Розмови тривали, бувало, й по дві години. А потім кількість звернень почала зменшуватися. Наталія Чаплинська каже, що це тому, що люди почали розуміти, що таке COVID-19 та як себе захистити. Однак навіть зараз трапляється декілька дзвінків. Психологиня зізнається, що їй не було важко проводити такі терапії.

“Я люблю слухати людей та допомагати їм побачити картину свого життя, подивитися на себе збоку. Питаннями підводжу до розуміння. У них відбувається такий інсайд: «Ой, ви поставили таке питання, а я ніколи не думала про це… А це ж так важливо. Тепер я буду думати і говорити по-іншому», – розповідає франківка.

Психологиня каже, що найбільше звернень було через страх заразитися, померти чи втратити рідних. Часто телефонували до неї й одинокі люди або люди похилого віку, які самоізолювалися. 

“Цікаво було з ними спілкуватися. Розповідали про своє життя. Були неймовірні історії. Також із деякими домовилися зустрітися за чашкою чаю з тістечком після закінчення карантину. До речі, люди дуже часто приховують, що заражені. На мою думку, це тому, що інформаційна політика в країні неправильна. Варто тільки пригадати, що було у Санжарах. Схожі випадки гноблення були й у нас на Прикарпатті. Це велике невігластво, а також приниження, образа, зневага та відторгнення людини. А люди дуже бояться залишитися одні. Для кожної людини важливо, щоб її прийняли. А коли тебе відкидають, то це велика психологічна травма. Звідси і йде страх, який формує бажання приховати стан свого здоров’я”, – говорить Наталія Чаплинська.

Франківка розповідає, що важливо знайти у людині ресурсну точку. Це спогади щасливого моменту життя. Вона говорить, що коли підводиш людину до цього, вона згадує всі ці речі, і тоді тривога зменшується.

Наталія Чаплинська переконує, карантин – це благодатний період для кожного. Варто сісти, проаналізувати себе як особистість. Це час, аби побути наодинці з собою. Психологиня давала рекомендації переглянути якісь свої записи, сімейні альбоми, проєкти, плани. Стверджує, це емоційно позитивний психотерапевтичний момент.

“Найважливіше – це побудова добрих стосунків у родинах або колективах. Були й інші випадки – розпад, адже у кризових ситуаціях загострюються певні поведінкові та емоційні особливості кожної людини. Карантин чітко показав, хто є хто. Є моменти, коли люди після карантину розлучилися. Але було й чимало випадків, коли люди глянули по-іншому на свої стосунки й почали над ними працювати”, – розповідає психологиня.

Ірина КУЙБІДА