Франківськ. Автобус. Година пік. У салоні повно людей. Немовля у візочку дико кричить. Мама коло нього і так, і сяк – все одно кричить, ніби вбивають.

Людей це дуже злить. «Що то за така мама, що не годна мале вспокоїти»… «Аж шляки трафляють. В хаті крики, в автобусі крики. Нема де дітися від того всього»…

І тут раптом: «Не плач – киця принесе калач», – якось так дуже по-доброму сказав водій у гучномовець. Люди заусміхалися, навіть ті, яких найбільше шляки трафляли. В салоні ніби аж світліше стало.

Але головне – немовля затихнуло. Воно ж не второпало ні словечка. Але, певно, відчуло. Відчуло той клапоть любові, яким водій заповнив увесь автобус.

Тим водієм був 48-річний франківець Ярослав Сьома. Каже, і дитинки, і мами стало шкода, та й атмосфера в автобусі була якась напружена – вирішив трохи розвеселити усіх.

Із гумором у пана Ярослава дійсно все гаразд, про це кажуть і його колеги: «Скромний чолов’яга, але жартівник ще той. Аби його розізлити, треба добряче постаратися».

«Будні за кермом автобуса не дуже легкі, – ділиться водій. – Люди сваряться, кожному щось недогода, тим спекотно в салоні, іншим – холодно, хтось обурюється, що став коло самісінької калюжі… Словом, мені лишається тільки жартувати. І знаєте, гумор завжди допомагає. Краще сміятися, ніж злитися. Та й день швидше минає».

Мабуть, саме тому пан Ярослав майже ніколи не хворіє – уникає стресів і багато сміється. Буває, так зажартує, що цілий автобус регоче.

Вже півтора року він водить автобус. А взагалі майже все життя за кермом. «Я дуже люблю машини, а машини люблять мене», – усміхається чоловік.

А ще пана Ярослава дуже люблять діти. Має двох онуків, обожнює вовтузитися з малими у парку.

Водій має ще одну пристрасть – риболовлю на Дністрі. А на пенсії мріє багато подорожувати. Найперше хотів би побачити Італію, кажуть, там люди дуже щасливі.

Наталя МОСТОВА