Теплої усмішки, доброго слова, щирої підтримки потребують люди з інвалідністю. Дехто не бачить сонця, інші – не чують звуків, а є такі, хто не може ходити. “Галицький кореспондент” розповість історію молодого хлопця, жителя с. Гвіздець Коломийського району Тараса Гавради. Йому лише 35, і останніми роками хлопець пересувається тільки за допомогою милиць або візка.

Ріс здоровим

“Я ріс і розвивався нормально, як всі мої однолітки, – розповідає Тарас. – У 10 років хвороба вперше дала про себе знати – заболіло коліно. Коли досягнув 20-річного віку, почало боліти й друге. Спочатку медики лікували це як звичайне запалення, а вже згодом поставили точний діагноз: «анкілозуючий спондилоартрит, хвороба Бехтєрева».

Йдеться про хронічне системне захворювання переважно хребта або суглобів з обмеженням рухливості. Так, зменшується не тільки гнучкість хребта – з’являється біль і обмеження рухів у плечових, тазостегнових, скронево-нижньощелепних суглобах, рідше – біль і припухання суглобів рук і ніг, біль у грудині. Також обмежується рухливість суглобів, які пов’язують ребра з грудними хребцями. При цій недузі відбувається запалення суглобів, подальше обмеження їх рухливості, зрощення кісток – утворення так званих анкілозів.

Тіло, як знак питання

Навчався Тарас у місцевій школі. Після її закінчення вступив у ПТУ, де здобув спеціальність оператора комп’ютерного набору. Згодом їздив на сезонні роботи зі збору винограду.

“Я, як і всі молоді люди, мав плани на життя, – розповідає Тарас. – Але життя внесло свої корективи, і хвороба вклала мене в інвалідний візок, яким я користуюся, щоб пересуватися».

Без допомоги матері чоловік навіть не може зав’язати шнурівки на кедах. Не може довго сидіти або щось довго робити на одному місці, бо все тіло страшенно болить. Коли ж пересувається за допомогою милиць, його тіло вигинається, як знак питання. А голова весь час хилиться донизу.

Повір у себе, і в тебе повірять інші…

Тарас раніше переглядав відео на ютуб-каналі і натрапив на “10 хвилин – і ти художник”. Переглянувши його, юнак був вражений, бо раніше ніколи не бачив, як малюють балончиками – технікою-стилем спрей-арт. Тоді йому також дуже захотілося спробувати малювати саме так.

Хлопець завжди захоплювався малюванням. Десь у тумбочці досі зберігаються його колекції малюнків ще з 1995 року. У школі з образотворчого мистецтва він мав п’ятірку за тодішньою п’ятибальною системою. І лише тепер, через втрату працездатності, у нього  з’явився вільний час для малювання.

Щоб втілити свої плани у життя, Тарас написав автору того відео і замовив у нього глянцевий фотопапір. Хлопець вже тоді знав, щоб займатися у стилі спрей-арт, треба малювати лише на такому спеціальному папері. Потім у будівельному магазині придбав фарби в балончиках. Спочатку купив чорну, білу, червону, зелену, синю і золоту. На це Тарас витратив майже 600 гривень.

“Я – інвалід першої групи і якось засумнівався, чи не витратив кошти даремно, – зізнався у розмові молодий художник. – Сумнівався, чи взагалі у мене щось вийде, але, зачинившись у майстерні, я почав творити. Ось так поступово навчився малювати в техніці спрей-арту”.

У Тараса є подруга Катя, яка живе у Києві. Саме ця дівчина й запропонувала йому продавати готові картини. Тарас спершу вагався, але на її вмовляння таки погодився. Як то кажуть, інтернет зробив свою справу. Нині хлопець має чимало замовлень. Ним цікавляться користувачі фейсбука.

Малює, щоб заробити на протези

Тарас проживає з матір’ю, три роки тому не стало батька. Лілія Йосипівна займається рукоділлям, в’яже спицями, вишивала колись сорочки і продавала їх. Раніше і Тарас займався вишивкою. Фінансів завжди не вистачає в цій сім’ї, бо юнак весь час приймає ліки. До слова, ноги – не єдина його проблема зі здоров’ям. Мав проблеми з оком – поставили діагноз «катаракта» і врешті таки замінили кристалик на лівому оці.

“Мама дбає про мене, допомагає мені в усьому, – каже Тарас Гаврада. –Я вже цікавився, щоб купити два протези, нам треба зібрати понад 250 тисяч гривень, а це непідйомна для нас із мамою сума. Тому я малюю картини, щоб купити собі ноги”.

Нещодавно мама Тараса лежала в лікарні. Йому допомагали друзі: чергували і підвозили їжу двоюрідна сестра Віка та 17-річний племінник Роман. Хлопець каже, що завдяки добрим знайомим і родичам він не залишається сам на сам зі своєю хворобою.

Картина – окрема історія

Тарас росте творчо. Його картини мають цікавий сюжет та історію. Найчастіше хлопець малює на тему космосу та фантастики, але на замовлення виконує будь-який сюжет. Малюнки створюються не одним тільки спреєм, а й згорнутим або скрученим папером (наприклад, листками зі старих журналів). Використовує хлопець і поліетиленові пакети та поролонові губки. Дійство заворожує: з безладної, на перший погляд, мішанини – розпилюються фарби притиснутим до малюнка папером – виникає щось цілісне і прекрасне.

Мар’яна ЛОКАТИР

Цілеспрямований і позитивний Тарас Гаврада мріє ходити. Для цього йому необхідно замінити тазостегнові суглоби, на які у нього немає грошей. Але ми, зекономивши на філіжанці кави з друзями, можемо йому допомогти.

Реквізити:  

Ощадбанк 5167 8032 0808 6806

ПриватБанк 5168 7554 6202 7836

Монобанк 4441 1144 2881 3503  

Отримувач: Гаврада Тарас