Волонтер – людина, яка жертвує свій час, знання, досвід, працю на користь інших, не очікуючи за це винагороди.

Хто такі волонтери, в Україні довідались не так давно і одразу ж склали собі стереотипне про них уявлення. «Ти ж волонтер» означає, що ти автоматично ЗОБОВ’ЯЗАНИЙ допомагати 24 на 7, в кожній складній (або й не дуже) ситуації всім і кожному, хто звернеться.

Байдуже, що ти займаєшся розписом стін у дитячій лікарні – ти ж волонтер, давай, йди збирай сміття на березі річки, годуй бездомних, сади квіти, дай грошей. Ну і що, що ти – волонтер, а не благодійний фонд?

Таке викривлене сприйняття волонтерства не на користь нікому. У волонтерів воно викликає вигорання та знеохочення. В отримувачів волонтерської допомоги – зневіру та упередженість.

За роки моєї громадської роботи я була волонтеркою у різних сферах – від медицини до мистецтва, від педагогіки до благодійництва. Також я набирала волонтерів на певні види діяльності.

Кожного разу після завершення якогось великого проєкту я кажу собі: «Все! Більше ніколи, нізащо, за жодних обставин я не матиму справи з волонтерами! Тільки наймані працівники на зарплаті. Все!»

Чому так? Бо вищезгадані стереотипи прислужилися тому, що більшість волонтерів не сприймають свою діяльність серйозно, як роботу. А це саме робота. Так і не інакше. Тобі за неї не заплатять грошей. Це – твоя соціальна інвестиція в себе: новий досвід, контакти, навики. Але це не означає, що ти в певний момент можеш просто розвернутися і піти, бо ти ж волонтер, а не найманий працівник.

Так, волонтерство – це нестабільно. Чому? Бо в людини змінюються обставини і вона відмовляється від волонтерської діяльності. Закінчив навчання і пішов на роботу, вийшла заміж, народилась друга дитина, переїхали в інше місто, треба більше грошей – причин сотні. І, залежно від рівня порядності, людина або йде просто посеред проєкту, або з горем-бідою таки доводить почате до кінця і тоді йде.

Волонтери – це завжди величезний ресурс. У два кінці. Волонтер сам є ресурсом і забирає його водночас. Волонтери – це не ті, кого можна залишити самих і вони будуть ефективними. Щоб залучити волонтера, треба спочатку придумати, куди, як, для чого ти його залучиш, організувати для нього процеси і налагодити комунікацію, проінструктувати, навчити. Це ресурснозатратно. Іноді значно простіше знайти на цю діяльність людину за гроші чи зробити самим, ніж бавитися у волонтерку.

Але… Але – ми в громадському секторі майже ніколи не маємо коштів на зарплату. Тому – привіт, волонтери.

І от ми поступово доходимо до головного. Навіщо гроші громадським об’єднанням (ГО)? Або – для чого благодійним фондам (БФ) наймані працівники?

ГО та БФ – організації, які мають провадити діяльність на підтримку державних інституцій. Інакше кажучи, допомагати. То нічого, що в нашій викривленій реальності вони часом діють не разом з державою, а замість неї. Це вже нюанси. І все ж таки, навіщо ГО та БФ наймані працівники?

Бо ми з вами вже з’ясували, що на волонтерах далеко не заїдеш. Тобто їхати, звичайно, можна. Але…

Якщо структура тримається тільки на волонтерах, вона не стабільна. Зазвичай волонтери роблять щось активно і якісно впродовж дуже короткого часу – поки вони запалені ідеєю і свіжі. Є люди, які готові до забігів на довгі дистанції. Але біжать вони надто несистематично і окремими епізодами.

А для ГО та БФ, щоб бути ефективними та результативними, потрібна стабільність, розвиток, партнерство, сталість, масштабування тощо. Тобто всі ті ж процеси, що й у бізнесі. Тільки тут йдеться про неприбутковість.

Отож, щоб громадська організація чи благодійний фонд проіснували багато років, створили традиції і уклали систему цінностей, склали результативні програми, зрештою, просто довели до кінця початі проєкти, у них повинен бути штат працівників. Саме працівників, із зарплатою й офіційним працевлаштуванням, стратегічним баченням діяльності і можливостями кар’єрного зростання.

Інакше кажучи, стабільність і розвиток потребують фінансування. Не може і не буде людина вкладатися у процеси з повною самовіддачею, якщо їй доводиться постійно думати, де заробити грошей. Тож маємо або надто повільні чи й зовсім не завершені процеси, або розпорошення, участь у кількох проєктах одночасно і, як наслідок, вигорання, зневіру, знецінення і розчарування.

Де взяти грошей у громадському секторі – одвічна проблема. З меценатством у нас поки що туго. Соціальне підприємництво тільки починає розвиватися і за відсутності інвестицій та адекватного законодавства буксує. Гранти… Але це окрема тема, ті гранти. Та й далеко не всі грантові програми покривають адміністративні витрати проєктів.

Залишається, щоправда, жменька ідейних, які просто роблять, бо інакше не можуть. Іноді мені здається, що саме на них це все і тримається. От тільки чи надовго їх вистачить?