“Я почала писати ці історії, коли народився синочок. Тоді думала, що часу для творчості у мене не буде, але виявилося – якраз навпаки. У соціальних мережах було дуже актуально публікувати “мур-мур-гламурні” фотографії сніданків, відпочинків, а ми сиділи у своєму селі на гойдалці. І я подумала: “А чому б не описувати життя навколо мене – оці всі смачні діалоги, колоритні персонажі, яскраві події”, – розповідає Зоряна Дзера.

Саме так народилася перша історія з тих, які пізніше вона об’єднала під тегом #моєселоілюди.

Згодом Зоряна написала ще три: “Свєт не робим сего року”, “Як на Галичині чекають отця кропити хату”, “Діалекти – се для мови спецефекти”.

Оповідки об’єднує не лише тема села. Написані вони галицькою говіркою.

“На моє здивування, читачам ці історії почали імпонувати. Вони почали відгукуватися. Ось уже третій рік, як я пишу гуморески”, – каже Зоряна Дзера. – Я вирішила не фальшувати перед читачем чи глядачем – говорити тією мовою, якою розмовляю в реальному житті. І це якраз, напевно, і зацікавило читача”.

За її словами, гумореска про діалекти виявилася найпопулярнішою. За майже тиждень вона має понад 600 тисяч переглядів, а загалом усі чотири оповідки – більше мільйона.

Жінка розповідає, що на її творчість відгукуються не лише жителі Центральної і Східної України, а й діаспори.

До теми: Там, де вміють пекти долю

Три кити Маріямполя: історія, віра та колонія