Фестиваль «Рок-Вибух», який став для Івано-Франківська легендою, повертається з новою потужністю.

В останній день жовтня на всіх франківських шанувальників рок-музики чекає непересічна подія – повернення легендарного фестивалю «Рок-Вибух», що, як відомо, тривалий час вважався однією з топових музичних атракцій, на яку чекали сотні, а то й тисячі прикарпатців. Саме вони, справжні поціновувачі важкої музики, виросли в унісон з фестивалем, який щороку збирав в Івано-Франківську найкращі українські альтернативні гурти. Серед виконавців і колективів, які виходили на сцену фестивалю в минулі роки, є такі, що представляють досить потужну вітчизняну рок-сцену, яка, однак, перебуває на задвірках телебачення і радіо. Мова йде про такі гурти, як «Карна» (Івано-Франківськ), «Hate», колись «Skinhate» (Київ), «ТОЛ» (Кривий Ріг, Київ), «Ніагара» (Львів), «Анна» (Львів), «Пан Пупець» (Івано-Франківськ) та багато інших. За словами самих музикантів, «Рок-Вибух» належить до тієї когорти забав, де її творять рокери для рокерів та шанувальників важкого звучання.

Наша сьогоднішня розмова ­– з одним із ідейних засновників «Рок-Вибуху», незмінним гітаристом культового франківського гурту «Карна», а також відомим столичним звукорежисером, який впродовж останніх років працював з «Океаном Ельзи», Владом ЯРУНОМ.

 

• Владе, оглядаючись назад, давай пригадаємо, як все починалося? В кого і чому з’явилася ідея проводити такий фестиваль?
  Все починалося у далекі часи, восени 2001-го. Ідея виникла у мене давно. Я організовував концерти у Франківську ще з 1998-го у готелі “Зірка”, в Будинку офіцерів і т.д. Може, хтось ще пам’ятає (посміхається). То був не той рівень, але то був непоганий початок цього руху у місті. Завжди хотілось і мріялось зробити щось дійсно класне на кшталт «як за кордоном». Але з часом, за підтримки батька музичного руху Івано-Франківська Юрія Косика, ідея втілилась у життя. Можна впевнено сказати, що «Рок-Вибух» став частиною історії міста, був своєрідним культом та назавжди залишився доброю згадкою для тих, хто був молодим та безтурботним у той час.
• Яким був той час у плані уподобань франківських любителів музики?
  Наприкінці 90-х та початку 2000-х у більшості міст України стан рок-музики і так званої «неформальної» культури був чи то смішним, чи то плачевним. Мабуть, найкраще, що було, – це невеликі клуби, які тримали субкультурний опір (згадаймо добрим словом львівську «Ляльку» – ред.), та декілька незалежних рок-фестів на кшталт тернопільського «Нівроку», яких було дуже і дуже мало. Ще було кілька державних фестивалів, або фестів за підтримки держави – радше для вибивання-розкрадання коштів та обдурювання музикантів, ніж для розвитку культури. Потрапити туди було нелегко, і взагалі вони не мали абсолютно нічого спільного з рок-музикою. Сказати, що рівень музичної культури в цілому в країні був низьким, – не сказати нічого. Рівня просто не існувало.

Стосовно Івано-Франківська, був голод, себто музичний голод. Були Дні міста, були концерти у філармонії. У рок-музиці не було нічого. У публіки не було специфічних уподобань, як зараз. Є концерт, де грають у стилі «рок» та «метал», і це круто. Люди поступово гуртувалися, адже на той час не було пабів, лайв-клубів, безконечних гастролей різних виконавців. Це було ХХ століття (посміхається).

• Втім з’явився «Рок-Вибух», який з часом став культовим фестивалем. Завдяки чому це вдалося?
  З самого початку, коли з’явився цей фестиваль, він не був просто серією концертів для «патлачів». Все виглядало приблизно так: нереально крутий, як на ті часи, зал з сучасним звуком та світлом, екран з візуалізацією, різні шоу, добірки цікавого та потужного лайн-апу. Все це зробило «Рок-Вибух» улюбленим місцем проведення часу для «неформальної» молоді. Люди спеціально з’їжджались з різних кутків області та інших міст, переважно Західної України. Часто зал був повним настільки, що не було де стати, зі стін стікала вода, та це не заважало публіці відриватись на повну! На «вибухи» ходили всі, хто хоч якось цікавився живою музикою.
• Чи була від самого початку проведення фестивалю певна музична концепція? За яким критерієм відбирали гурти?
  На концертах могли грати фактично усі молоді музиканти міста та країни. Головні критерії? В першу чергу, рівень виконання, звісно, їх популярність у своїх колах. Також цікавили гості з інших міст та країн. Тоді вибір був не такий великий, як зараз. Ми підшукували цікаві гурти для участі, а з часом вони почали знаходити нас самі. Але повторюю, у ті часи гуртів було набагато менше, ніж зараз.
• Разом із «Рок-Вибухом» виросло ціле покоління франківчан. На твою думку, як змінилися музичні вподобання франківських рокерів?
  Останнім часом я не відстежував тенденцій франківських уподобань, не дуже моніторив ситуацію з підлітковими смаками. Якщо чесно, просто не думав про це років вісім (посміхається). При тому можу впевнено сказати, що вони змінились якраз на стільки, на скільки змінився світ навколо нас. Пройшло багато років, виросло ціле покоління, яке не знає, що таке світ без iPhone, «Вконтакте» та «Фейсбука». Я не кажу, що це погано, радше навпаки. Просто зараз усе по-іншому. Проте я знаю, що є термін «хороша музика», знаю, що бувають музиканти, від музики яких хочеться творити і жити, і так буде завжди, незважаючи на зміну поколінь та уподобань.
• Якийсь час фестиваль не проводився. З чим це було пов’язано?
  Для цього було декілька причин. Не було відповідних приміщень. Не хотілось робити абияк. Потім я остаточно переїхав з Івано-Франківська.
• Але цієї осені ви з колегами взялися за відновлення фестивалю. Розкажи детальніше про те, що заплановано на найближчі вихідні, коли у Франківську пролунає відроджений «Рок-Вибух». Що там буде цікавого чи ексклюзивного?
  Багато класних банд: і старих, і сучасних, які змусять «мурашок» трохи побігати по шкірі. Загалом, очікується доволі цивільна тусовка на рівні: звук, світло, VIP-місця, бар. До того ж, цьогорічний фестиваль присвячений темі «Halloween», що найбільше підходить до стилю події. Відповідні атрибути – костюми, розмальовки, гарбузи і кажани.

«Рок-Вибух» – це було круто, і він потрібен місту. Чому вирішили відновити фестиваль? А хто, як не ми? Чи, може, будемо чекати доброго дядю з Західної Європи, аби він колись навів порядок у нашій культурі, у соціалці і в політиці країни?

• Впродовж усього шляху фестивалю разом із ним крокував незмінний хедлайнер – гурт «Карна»…
  Є така банда (сміється). Так, завжди ми були хедлайнерами. Можна навіть сказати, що «Рок-Вибух» завжди був і є фестивалем «Карни». Звісно ж, багато чого змінилось за роки, але дух – це, мабуть, щось непорушне, те, що міцно поєднує колишню «Карну» з нинішньою. Ми багато над цим працюємо. Тобто усе, як у старі-добрі часи, але по-новому. Багато граємо, багато творимо. «Карна» – це така собі гідра з чотирма головами.
• Усі у Франківську знають Влада Яруна як незмінного гітариста гурту «Карна». Розкажи, чим ще ти займаєшся в житті? Що в тебе нового сталося за останні роки? Які плани?
  Багато чого сталось. На багато років я пішов у свою улюблену справу – звукоінженерію, у саундпродюсування. Жив днями і ночами студійною роботою багато років. Це цікава і нудна справа водночас, знаєте. Найбільш щасливий від того, що вдалося попрацювати з яскравими людьми цієї планети. Повірте, це заряджає! Зараз, останніх декілька років я працюю концертним звукорежисером «Океану Ельзи». Сотні міст, сотні концертних майданчиків світу з цією класною командою. Знаєте, це дійсно рок-н-рол, предмет гордості, та якоюсь мірою сенс існування. Мабуть, це теж надихнуло мене зробити круту музичну подію у нашому улюбленому маленькому місті.
• До слова, як оціниш нинішню рок-культуру в Івано-Франківську? Чи є зараз тут цікаві гурти?
  Ображайтесь чи ні, але скажу чесно, як думаю: рівень низький, цікавого зовсім небагато. Як на мене, то зникла якась магічна сила, яка змушує музикантів творити те, про що можна сказати: це наше, цим я пишаюсь! Трохи тупцює на місці наш Франик, а може, і дав назад. Зрештою, подивіться навколо. У багатьох містах виросли свої серйозні, так би мовити, зірки, а рідний Станіслав, який у 90-ті народжував такі перли, як «Фантом-2» чи «Ла-Манш», чомусь тепер відстав за поворотом. Прогресу не видно. Можливо, я не туди дивився, але за останні роки не почув франківської пісні, від якої б прискорився ритм серця. Звісно, залишився «олдскул», який я особисто дуже поважаю.

Розмовляв Андрій МЕНІВ