Особлива церква, чудотворна ікона і специфічний священник. Ось за чим люди їздять у село Лучинці, що в Рогатинській громаді.

Відновилася просто на очах

Вже не один рік це село відоме доброю водою з джерела. Дослідження показали велику кількість антиоксидантів, які борються з раковими клітинами. До того ж, вода ще й неймовірно смачна. Однак більшість людей їдуть до Лучинців не заради води, а задля духовного наповнення.

У селі найперше впадає в око славнозвісна церква святого Миколая, збудована на початку минулого століття. Бо височіє на штучному земляному насипі – храм видно ще з центральної дороги на початку села. Аби зробити цей насип, місцеві колись навезли аж 2500 фір землі. 

Ще давніше на тому місці був дерев’яний храм, але згорів – паламар не погасив свічку.

Церква святого Миколая – типовий зразок архітектурної школи Василя Нагірного, автора понад 250 проєктів церков на території сучасної України, Польщі та Румунії.

Уся історія храму пов’язана із чудотворною іконою Богородиці, яка свої властивості проявила в 1866 році, коли висіла на стіні у звичайній сільській хатині. Старенька, закопчена і почорніла, вона сама відновилася просто на очах у господарів.

До хати щодня почали приходити люди, дехто навіть оздоровлювався від своїх недуг. Тож оновлену ікону величною процесією перенесли до храму і встановили на головному вівтарі.

Вже наступного року Папа Римський надав цьому образу право повного відпусту аж на три свята: Співстраждання Пресвятої Богородиці (10-та субота після Воскресіння), Успіння Пресвятої Богородиці та Покрови Пресвятої Богородиці.
У 1906 році під час свого паломництва до Єрусалиму митрополит Андрей Шептицький посвятив Лучинецьку ікону Богородиці перед Гробом Господнім. На той час це вважалося визначною і дуже важкою місією.

Поруч із хатою, де самовідновився образ, люди збудували каплицю, там зберігали копію чудотворної ікони. Під час Першої світової війни в каплицю поцілив снаряд. Згоріло все, крім частини стіни, де висіла ікона. Снаряд зачепив ще й старовинне Євангеліє, датоване 1838 роком, пошкодивши частину сторінок. Дивом врятовані образ і Євангеліє перенесли до церкви.

Значних руйнувань у воєнний час зазнала і сама церква, як ззовні, так і зсередини. Було знищене все церковне майно, вціліли тільки ікона Богородиці і копія. Пошкоджену церкву відновили лише у 20-х роках минулого століття.
За атеїстичного радянського режиму регент церкви, рятуючи дзвони від знищення, закопав їх, але нікому не сказав, де. Коли місцеві схотіли побудувати дзвіницю, вони щиро молилися до Богородиці перед чудотворною іконою, щоб віднайшлися старі дзвони. І вони знайшлися під час закладення фундаменту для нової дзвіниці.

Зцілює не ікона
З чудотворним образом у Лучинцях пов’язаний цікавий феномен. Ще багато років тому, коли були тільки плівкові фотоапарати, дехто намагався зробити знімок ікони, але в результаті отримував тільки засвічене зображення.

Упродовж десятиліть до Лучинецької Богородиці проводили прощі. Люди досі приїжджають сюди. Стверджують, що й далі оздоровлюються коло чудотворного образу.

У храмі лишають свої вервиці – на подяку за зцілення. Навіть є спеціальна книга, куди люди записують свої свідчення. Настоятель Роман Дубік веде її з 2016 року, зараз там уже майже пів сотні свідчень. Іноді навіть надходять листи зі свідченнями з різних куточків України від людей, котрі побували коло ікони Лучинецької Богородиці.

«Варто розуміти, що зцілює не ікона, а Бог, – пояснює священник. – Ікона слугує лише провідником благодаті».

Випадків чудесного зцілення у цьому храмі й справді багато. Отець Роман розповідає про місцевого молодого чоловіка, життя котрого після автотрощі висіло на волоску. Лікарі казали, не виживе, а якщо виживе, то буде «овочем». Батьки не переставали повторювати, що довіряють Богові, незважаючи ні на що. Молилися до Лучинецької ікони. Сфотографували образ і молилися навіть у лікарні коло реанімації. Навколо перешіптувалися: певно, то якісь сектанти, бо так фанатично моляться. Син вижив, швидко оклигав і тепер навіть обіймає керівну посаду.

«А якось улітку до нашого храму завітала екскурсійна група, – продовжує парох. – Я їм усе показав, розказав… Коли уже проводжав їх, підійшла жінка з групи, сказала, що дуже хоче дещо розповісти. Поділилася, що коли приїхала в Лучинці, то почувалася дуже зле: сильно боліло горло, кашляла, піднялася температура. Вже шукала собі окремий транспорт, аби вертатися додому – стало геть не до екскурсії. Щойно жінка помолилася біля ікони, торкнулася її – горло миттєво перестало боліти, кашель зник. Того ж дня пані вже їла морозиво».

З цікавості?

До церкви святого Миколая їдуть не лише заради чудотворної ікони, але й до настоятеля Романа Дубіка. Він один із трьох екзорцистів, які є на Франківщині. Тобто має благословення від Церкви, аби здійснювати обряд вигнання бісів з одержимої людини і позбавляти від наслідків магічних дій.

Коли отець Роман отримав благословення на здійснення екзорцизму, люди в селі трохи побоювалися, бо не до кінця розуміли, що то таке є – екзорцизм. Всі страхи розвіялися вже після кількох богослужінь.

Багато хто приїжджає до церкви просто з цікавості – глянути на особливого священника, інші впевнені, що їм «пороблено», хоча здебільшого потрібна звичайна робота над своїми установками і поглядами на життя чи бодай консультація з психологом. Безліч звернень до священника було на початку пандемії в 2020-му: депресії, моральна втома, панічні атаки.

«Звісно, є серйозні випадки, – каже настоятель. – Наприклад, коли лікарі розводять руками, а аналізи добрі, і при цьому людина знемагає від якихось хворобливих станів. Тоді можна підозрювати певні магічні дії, хоча кожен випадок потребує окремого аналізу. Але однозначно не варто стверджувати, що будь-яка хвороба чи проблема – це насправді одержимість злими силами. В більшості випадків достатньо молитви за зцілення. Та найліпший екзорцизм – це щира сповідь».

Наталя МОСТОВА