Як домашні тварини тримають франківців у тонусі

Домашні тварини – це позитивні емоції не тільки для дітей, а й для дорослих. Втім іноді вони потрапляють у курйози разом із своїми власниками. Кіт може настрахати усю хату своїм сном, а собача вірність може вилізти власнику хвостатого боком.

Водні процедури

Здавалось би, якщо кіт спить, то вдома має панувати спокій… Але це не про Юзіка. Юзік – це кіт, який звичайним сном умудрився наполохати всю хату. Його власниця, іванофранківка Оля Гуцул, розповідає, що Юзік – це такий кіт, без якого вдома не обходиться ніяке дійство.

Якось вона поралась по дому, поставила прати речі й готувала на кухні. Дівчина помітила, що уже п’ять хвилин котик не складає їй компанію. А отже, щось не так. Вони з сестрою шукали його у всіх кімнатах, але кота ніде не було.

“Сестра припустила, що він у пральній машинці. Я з подивом відкинула це, але коли ми прийшли у ванну, то побачили, що Юзік таки в ній, – розповідає Оля Гуцул. – Він нявкав, був у шоці. Кіт просто спав, а тут його почало крутити, звідкись з’явилась вода. Добре, що то був початок прання і машинка ще не набрала багато води. Ми поставили її на стоп, витягли з розетки, і вода вже не прибувала й барабан не крутився. Коли ми витягли Юзіка, він був дуже переляканий, трохи мокрий, але з ним все було гаразд. Добре, що все добре закінчилось”.

Як виявилось, перед пранням у барабані пральної машини вже були якісь речі, й кіт там заснув. Оля його не помітила, вкинула туди ще одягу і включила прання. Кота швидко витягнули, й після цього ніяких наслідків не було. Минуло багато років, але Оля досі завжди закриває барабан пральної машинки, щоб туди не заліз котик.

Собака-екстремал

У франківки Діани Яців є пекінес Мофі, який полюбляє екстрим. Песику чотири роки, він дуже пухнастий і має два ряди нижніх зубів. Дівчина каже, що Мофі безстрашний і не тільки не боїться висоти, а навпаки – полюбляє її. Пес живе у приватному будинку, в якому вхід на горище розміщений зовні. До його дверей ведуть сходи. Мофі любив лапою відкривати двері і бавився на горищі. Діана каже, що він там все детально «досліджував».

На горищі є таке місце, де під дахом закінчується підлога і замість хорошого покриття є погано закріплена вагонка. Тож Мофі так “досліджував” горище, що просто впав з другого поверху.

“Я пам’ятаю, як він уперше впав, тому що цей фрагмент, де крихка вагонка, якраз над моєю кімнатою. І я сиджу собі за комп’ютером, дивлюсь у вікно і бачу, що щось руде звалилось, – розповідає Діана. – Це мене дуже здивувало, я вибігаю й бачу, що то впав пес, потрапив прямо у квітник і побіг, ніби нічого не сталося”.

Дівчина розповідає, що такі “падіння” увійшли у звичку Мофі й він дуже часто почав туди залазити. Закрити горище не могли, оскільки це непрактично, а пес і не думав зупинятись. Діана Яців припускає, що в собаки особлива фізіологія і він не відчуває болю.

“Найсмішніше те, що він просто падав у квіти і йому нічого не було, – каже дівчина. – Він мовчки падає у квітник і біжить далі. Але фішка в тому, що після падіння він стає дуже радісним, веде себе так, як собаки поводяться, коли зустрічають господаря. Можливо, він відчуває якийсь адреналін”.

Діана каже, що зараз не живе з Мофі, але припускає, що він і досі падає, встає радісний з клумби і біжить собі далі.

 Котяче фаєр-шоу

В іванофранківки Діани Пасічняк є киця Буся, яка постійно «допомагає» дівчині готувати на кухні. Якось така «допомога» ледь не вилізла їм боком, а точніше хвостом.

“Біля плитки я різала щось, а на вогні грілася вода. Киця біля мене крутилася. Буся обернулася хвостом до газової плити, і я бачу, що щось починає світитися, і вище, ніж плитка… Це був її хвіст, – пригадує дівчина. – Хвіст горів, а їй все одно. Дивно, але вона взагалі нічого не відчула”.

Як тільки Діана побачила, що в кота іскриться хвіст, одразу почала його гасити, однак Бусі це не сподобалося і вона втекла. Далі дівчина бігала за котом, щоб зчесати пригорілу шерсть. Загалом постраждала половина хвоста й трішки дупці. 

“Трохи було видно, що з хвостом щось трапилось, але не сильно, бо я швидко побачила, що хвіст горить, – каже Діана Пасічняк. – Найсмішніше, що киця взагалі не відчула цього, хоча хвіст нібито один із найчутливіших органів у кота”.

 Собачі манери 

Але це ще не все. Мала Діана ще одну пригоду із Бусею. Колись вона замовляла з Китаю спонжики для макіяжу. Вони були тверді, і дівчина ними не користувалася. Якось вона помітила, що спонжики зникають з тумбочки й валяються по хаті.

«Одного разу я підняла спонжик і кинула його, а Буся мені його принесла. Я взяла й кинула ще раз, і вона знову принесла, – ділиться дівчина. – Тоді я зрозуміла, що у мене собака-кіт».

За чим Буся тільки не бігала: і за спонжиками, і за резинками, паличками та навіть шкіркою від огірків. А тепер сама ламає алое й приносить Діані, щоб вона їй кидала. Тепер листя алое – її улюблена річ для забави.

“Їй це взагалі не набридає, а мені так. Буває, коли мені ліньки бавитися з нею, я закидаю щось під двері у ванну, – ділиться дівчина, – вона поки лапкою відкриє двері, я маю більше часу для спокою. Ще буває, що я кидаю їй щось, а вона не бачить, і тоді я мушу вставати й показувати їй. Також буває, що вона несе річ і, як тільки бачить, що я на неї дивлюсь, там і викидає її, але хоче, щоб я вставала і далі кидала їй. А я ж лежу й не хочу вставати. Мушу, бо немає вибору. Адже якщо я не звертаю на Бусю уваги, то киця починає нявкати, ходить переді мною і біля тієї речі, щоб я таки кинула її”.

Діана Пасічняк розповідає, що навіть якщо вона кине те ж алое в кімнаті і піде на кухню, то Буся принесе його туди. А якщо хтось інший кине киці якусь річ, то вона все одно принесе її Діані.

Місія – перегризти все

Про українців кажуть, що їхній менталітет можна описати фразою «Як не з’їм, то понадкушую». А ми зазначимо, що ця фраза чудово описує німецьку таксу Рудольфа, який живе у сім’ї Петра і Галини Гурманів майже 10 років.

“Породу цю вибрали, бо знали, що німецькі такси веселі та вірні. Та нам попався найбільший шкідник”, – говорить Галина.

Поки Рудольф був щенятком, то погриз у хаті практично все: резюмар на стінах, килимки у ванній кімнаті, ніжки стільців – словом, все, до чого зміг дотягнутися.

«Одного разу заліз у шафу-купе, витягнув усе моє взуття і погриз по одному капцю з 11 пар. Це ж треба було так собі вибрати», – пригадує жінка.

Та апогеєм цієї історії став закордонний паспорт, який собака розірвав напередодні поїздки подружжя на відпочинок за кордон.

“Мали ми їхати з Петриком у Болгарію. Детально вже й не пам’ятаю, як то точно було, але просто паспорт залишили на столі в кухні. Руд любив туди залазити, бо крав цукерки з тарілки. І він порвав тоді документ на маленькі шматки. Зібрала я ті залишки, і пішов Петрик у паспортний, щоб видали заміну”, – сміється Галина.

Та жінка каже, що, попри всі “подарунки” від свого чотирилапого друга, сім’я не уявляє свого життя без нього.

“Це повноцінний член нашої родини й найкращий друг для дочки Надійки”, – зазначає Галина. – До речі, після народження донечки Рудольф переключився з дорослих речей на іграшки. Тепер має що гризти і рвати досхочу”.

Сіамський шантажист

Франківець Василь Дивоняк привіз свого сіамського кота Мурзіка з півночі Росії, з міста Ханти-Мансійськ.

“Мурзік – кіт з характером. Часто буває, що він ображається на тебе, коли ти не виконуєш його прохання на кшталт погодувати чи погладити”, – розповідає Василь. Він пригадує кумедну історію, яка трапилась нещодавно.

“Я був вдома, почув нявкіт Мурзіка, однак не звернув уваги, оскільки він часто любить шуміти. Тут він підходить до мене і починає кудись кликати, я пішов за ним і побачив, як кіт з хитрим і водночас ображеним виглядом сідає над моїми тапками й починає робити брудні справи, – пригадує хлопець. – Я зрозумів, що даремно не послухався кота і проігнорував його прохання про їжу”.

Мовляв, той взявся його шантажувати. І тепер з котом рахуються. Василь додає, що Мурзік постійно ображається, коли йому не даєш їсти чи просто не звертаєш уваги, обертає голову в інший бік і вдає, що не чує, а вранці будить, облизуючи голову та обличчя. Це означає, що кіт знову хоче їсти.

 Світлана ТИМЧУК