Хоч поговірка «Сивина в бороду – біс у ребро» і не була придумана спеціально для Мела Гібсона, проте він може стати її живою ілюстрацією. Володар «Оскара», баламут, дебошир і гомофоб, десятиліття тому Гібсон власноруч угробив кар’єру різкими антисемітськими випадами і скандальним розлученням з Оксаною Григор’євою. Домашні бійки, записані на диктофон погрози, вибиті зуби, судова тяганина і збори анонімних алкоголіків – весь світ спостерігав за деградацією недавньої суперзірки з дивною сумішшю співчуття і зловтіхи. Докладніше >>

Цей фільм знімав не той Фінчер, який поставив кон’юнктурну «Соціальну мережу», не той, що медитував у «Загадковій історії Бенджаміна Баттона», і не той, що грав у документаліста в «Зодіаку». Ні, «Girl with the dragon tattoo» знімав Фінчер зразка дев’яностих – автор фільмів «Сім», «Гра» і «Бійцівський клуб» (і трішечки – «Кімнати страху»). Фільм вийшов відповідним – страхітливий похмурий детектив, який місцями переходить у жорстокий трилер Докладніше >>

Загалом, «У серці моря» належить до тієї незручної категорії картин, які й хвалити особливо не хочеться, але і ґанити язик не повертається. Нібито все круто, а не чіпляє. Сюжет непоганий, дивитися кіно не нудно, але історія вийшла занадто розмазаною – немов манна каша по тарілці. Не відразу зрозуміло, що хотів сказати Говард цим фільмом. Зрозумійте мене правильно: розумні думки в картині регулярно проскакують, але таке відчуття, що їх просто несе течія, як човен без весла. Докладніше >>

Якщо ви беретеся робити кіноверсію життя абсолютного генія і революціонера у сфері комп’ютерної техніки, можна наламати чимало дров. Та цього, на щастя, не сталося у тріумфальному фільмі Денні Бойла про Стіва Джобса, який зроблений бездоганно – в плані і сценарію, і режисури, й акторської майстерності. Крім того, технічна досконалість була лише частиною авторського задуму, який є настільки свіжим, що до фіналу ви просто не зможете чинити йому опір. Докладніше >>

Уілл Сміт претендує на «Золотий глобус» найкращому акторові за роль в «Захиснику». І, в принципі, він це заслужив, зобразивши на екрані реального героя американської медицини – патологоанатома Беннета Омаля, нігерійського емігранта. Людину, яка нічого не тямила в американському футболі, але стала головним жахіттям професійної ліги НФЛ. Чому? Докладніше >>

Якщо хтось краще за всіх показує в кіно, що таке справжнє пекло, то це Квентін Тарантіно. І ні в кого так шалено не стукає креативний мотор, як у автора семи чудових фільмів, кожен з яких так чи інакше відбивається в його восьмій роботі. Це і актори, і сюжетні повороти, і просто порушені теми. Докладніше >>

Деніел Редкліфф останнім часом себе не шкодує і з задоволенням кидається в хорор-авантюри, в яких його зовнішність старанного студента зазнає трансформації. Спочатку були психоделічні «Роги», а тепер настав час зовсім вже кабаретного за настроєм хорору «Віктор Франкенштейн». Для остаточної втрати серйозності артистам зі стрічки і їх режисерові Полу Макгігану не вистачало тільки включити в картину концертні номери. Докладніше >>

“Встигнути до опівночі” зняв Мартін Брест – режисер дуже неоднозначний і суперечливий. У чому його протиріччя? У тому, що він може знімати як фактично геніальні фільми, так і повний відстій. Таке трапляється досить рідко. Брест поставив чудовий бойовик, який вже став класичним, – “Поліцейський з Беверлі-Хіллз” із Мерфі; геніальний фільм “Аромат жінки” (наші недолугі перекладачі назвали його “Запах жінки”); нудний “Знайомтеся, Джо Блек”, який, втім, дуже подобається прекрасній половині людства, і абсолютно несусвітню маячню під назвою “Джильї”, яка не може сподобатися нікому навіть після випитих «сто грам». Докладніше >>