«Тут буде зона відпочинку… Тут – зона очікування… З соляною кімнатою не встигнемо до офіційного відкриття – грошей не стало, тому вона буде трішечки пізніше. Взагалі, нам меценати би не завадили, – зауважив Ігор Дільний, показуючи приміщення реабілітаційного центру. – Всі будівельні роботи вже завершені. Лишилися тільки монтажі, ковролін кинути, встановити кілька розеток… Докладніше >>
Родина Тетяни та Віктора Савчуків з Івано-Франківська стала героями сюжету популярного засобу масової інформації США “Voice of America”. А все тому, що за океаном їм вдалося здійснити свою американську мрію. Розпочалася історія іммігрантів із Прикарпаття з того, що вони влаштувалися у магазин на околиці Вашингтона різноробочими. Проте, через декілька років, їм вдалося викупити цей бізнес. Докладніше >>
Шлях України до Євросоюзу був довгим і тернистим. До слова, для нашої країни він досі не закінчений, втім українці вже можуть пишатися відчутними змінами. Однією з найбільш помітних стала Угода про асоціацію з ЄС. Суперечки довкола неї навіть призвели до Євромайдану, Революції гідності та зміни влади у країні. Як результат, після 10-річних обговорень українці отримали можливість наблизитися до Європейського Союзу та відкрити для себе кордони. Докладніше >>
26-річний прикарпатський боєць 128-ої окремої гірсько-піхотної бригади Борис Гошко першу книжку прочитав аж у 20 років, і це була Біблія. А повернувшись з війни, почав не тільки читати, але й писати. Дебютом була книга на основі реальних подій «Люди війни». Воїн каже, що саме це і стало його головною реабілітацією на цивілці. Наразі він уже встиг перечитати понад півтисячі різних творів, та й плани має доволі амбітні – до свого 40-річного ювілею хоче написати щонайменше два десятки книг. І лиш кілька з них будуть про війну. Докладніше >>
47-річний доброволець АТО росіянин Олег Бутусін із позивним «Фашист», повернувшись із війни, не має часу скаржитися на життя та владу, депресувати чи вилежуватися на дивані. У нього величезна сім’я – 11 дітей. Найстаршому 21 рік, а найменшому рік і два місяці. Зараз живуть на Калущині, в хатині просто біля самісінького лісу, мають величезну господарку: кози, свині, вівці, кури, корова, а ще кінь Рубін, разом з яким Олег наглядає за фауною в лісі, адже працює єгером. Докладніше >>
59-річний «азовець» Нугзар Канделакі родом із Тбілісі, називає себе грузинобандерівцем. В Україну приїхав, коли тут почалася війна – аби помститися росіянам за скоєні звірства на його Батьківщині. Так склалося, що після повернення із зони АТО грузин оселився в Івано-Франківську і почав розвивати свою справу – виробництво і продаж напоїв на натуральній основі і за власним унікальним рецептом. Каже, що його «Тархун» такий же смачний, яким його запам’ятали ще багато років тому. Докладніше >>
Він ніколи не приховує те, що думає, а те, що думає, завжди говорить. Івано-франківський десантник Олександр Єремягін після повернення з фронту рятується улюбленою справою – лікує автівки. Про війну згадує лише кілька разів на рік – коли поминає страшні дати. На передовій затямив багато цінних речей: про мишей і левів, що робити з п’яничками і як впізнати клеймо смерті. Докладніше >>
26-літній калуський майданівець, нацгвардієць Григорій Кондратенко цікавиться активним відпочинком і всім, що з цим пов’язане: гори, сплави… Таке дозвілля розвантажує мізки і дає внутрішній спокій. А що ще треба для воїна, який повернувся на цивілку? Григорій ділиться досвідом із побратимами і вважає своїм обов’язком забезпечувати тут надійний тил тим воякам, які зараз на передовій. Докладніше >>
Івано-франківський журналіст Микола Волков принципово не одягає військову форму. Доста з нього війни! Після демобілізації бійцеві захотілося зовсім іншого життя, більш спокійного і розміреного. Він покинув журналістику і пішов працювати вантажником. Бо там йому ставало легше – не треба було багато мізкувати. Нині Микола знову пише статті, але живе в геть новому форматі. Докладніше >>
Коломийський боєць Андрій Криштофович із позивним Дєд дуже любить свою землю і майже так само сильно – добру каву. Коли треба було, землю пішов захищати, а каву навчився готувати таку, що всі вояки сходилися до його так званого фронтового кафе «У нацика». Після демобілізації Дєд продовжує пригощати ароматним напоєм, відкривши заклад у Коломиї. Там усе продумано до деталей і вкладена часточка його душі. У цьому кафе є багато джазу, блюзу і смаколиків, але ніде немає згадки про війну. Це було принципово для Андрія – вже достатньо навоювався на передовій, тепер час пити каву. Докладніше >>
31-літній прикарпатський розвідник батальйону «Крук» Андрій Гнип’юк, повернувшись із війни, зміг здійснити те, що мало кому під силу – заслужити любов дітей. Причому аж трьох сотень одразу – цілого ліцею. У знаменитому американському романі «Мобі Дік» перемога однойменного білого кита символізує велич та страх людини перед природою, що має незбагненні для людства сили, котрі не можна скорити. Саме тому Андрій і обрав собі такий позивний – Мобі Дік Докладніше >>
32-річний прикарпатський атовець Тарас Борищак із позивним Коваль пробув на передовій 20 місяців. Повернувшись додому, рятується від післявоєнного стресу в… кузні. Улюблена справа стала найкращою реабілітацією після фронту. Боєць переконує, що взагалі не має часу на депресію. Докладніше >>
«Галицький кореспондент» продовжує розповідати про прикарпатських бійців АТО, які, повернувшись із війни, не опустили рук, не здалися. Це історії успіху тих, хто свій бойовий досвід, стрес і біль зміг трансформувати не в алкоголь і депресію, а в щось корисне і часто ще й прибуткове. Цього разу розповімо про яремчанського бійця Миколу Кернеса, який потрапив на передок геть недосвідченим, там заслужив повагу побратимів, а повернувшись на цивілку, ніяк не може всидіти на місці. Докладніше >>
Столяр. Воїн. Творець. Такий шлях здолав прикарпатський боєць АТО Віктор Гушулей із позивним Борода. Він переконаний – немає гори, яку неможливо підкорити. А чого ховатися? Багато років до війни Віктор займався столярною справою. Ще з дитинства любив майструвати з дерева, вигадувати щось не таке, як у всіх. Каже, що у цьому занятті для нього немає нічого нереального. Докладніше >>
Сьогодні, 26 квітня, БФ “Карітас Івано-Франківськ УГКЦ” влаштував прес-конференцію з нагоди початку нового проекту з самозайнятості та мікропідприємництва. Докладніше >>
Нині 28-річний прикарпатський спецпризначенець Євген Цимбалістий із позивним Атом працює в патрульній поліції, і це стало його основною реабілітацією на цивілці – він знову відчув, що є корисним для суспільства. Але вдома вже давно приготовлений наплічник зі всім найнеобхіднішим – якщо покличуть на передову, аби зразу ж і вирушити. Докладніше >>
Інтроверт. Індивідуаліст. Нонконформіст. Демобілізований боєць «Азову», якому подобається йти проти системи. 23-літній Денис Тарасов нарешті зважився відкрити свою скриньку Пандори – криваві спогади з фронтового пекла. Хлопець зміг самотужки подолати чорну депресію, яку в свідомості залишила війна. «Ви не проти, якщо я закурю? – запитує в журналіста Денис Тарасов дорогою до редакції. – Я почав палити лиш два роки тому. Одну цигарку курю для задоволення, а другу – аби зняти стрес…» Докладніше >>
Кажуть, хто високо літає, той низько падає. Можливо, якщо йдеться про пиху. Та коли говоримо про найвідважніші мрії та чисте серце, яке готове до звершень, то страх падіння не лякає. Івано-франківський військовий Андрій Вовчук із позивним Вовк уже третій рік їздить воювати на передову. Але також багато часу проводить на цивілці, де ніяк не може всидіти на місці: і грантові проекти вчиться писати, і основи підпрмництва штудіює, і правду в рідному селі відстоює, і переробку пластику хоче організувати… Докладніше >>
36-річний калуський атовець Олексій Фрик не збирається робити на Прикарпатті щось унікальне, але розпочне те, за чим майбутнє – енергоефективність. Самотужки досконало її вивчив, практикувався і тепер готовий до роботи. Каже, це те саме, що й на війні – є поставлена ціль і її треба виконати, незважаючи ні на що. Ось тільки на цивілці ти сам собі командир. Докладніше >>
40-літній калуський боєць Володимир Павлюк ще на передовій вирішив відкрити свою справу в тій сфері, у якій тямить найкраще. Про цей бізнес думав давно, але постійно вагався. Лише на фронті остаточно зрозумів: якщо гідно пройшов війну, то в житті більше нічого не страшно. Повернувся на цивілку і нарешті втілив свою мрію. Докладніше >>
Палій Юлія
Я недостатньо роблю. Хтось робить більше, ніж я. Та що я там допомагаю, це мало. Мій чоловік не воює і я відчуваю себе винною. Те, що я роблю – це ніщо в порівнянні з тим, що роблять інші. Скільки таких та схожих фраз мені доводиться чути й читати від людей, які допомагають військовим. Та коли
Деркачова Ольга
Здається, до Івано-Франківська поволі наближається відчуття Різдва. Бо ходиш між отими вогниками, штучними гілками, величезними псевдопряничними чоловічками і не розумієш, чому оте все має викликати у тебе відчуття радости та магії Різдва. У часи війни воно все швидше викликає роздратування і нерозуміння: нащо? Але добре, що є митці, які знають і відчувають, що справжнє Різдво
Рязанцева Яна
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи
Магда Євген
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного