У селі Ясень, що відоме як батьківщина українського поета, філолога та етнографа Івана Вагилевича, проживає скрипковий майстер Василь Шолопак. До слова, у селі Вагилевичу побудовано пам’ятник, відкрито музей.

“Звучання скрипки змушує людей усміхатися чи плакати, – вважає майстер Василь Шолопак. – Це вже залежить від мелодії, що її видає смичковий інструмент у руках вмілого майстра чи музиканта”.

Звучання скрипок ясенського майстра народжується в його сільській майстерні. Пропрацюваши багато років з деревом (Шолопак займається столярними роботами – виготовляє меблі, двері, сходи), чоловік вирішив також зробити музичний інструмент – скрипку.

Каже, що так в один момент змінив своє життя, обравши виготовлення скрипки, якою захоплювався ще з дитинства. Дідусь майстра в ті часи був музикантом і грав на весіллях. Нині пану Василю у столярних роботах допомагає його батько – Василь Петрович. Свої скрипки майстер виготовляє вручну, але перед тим прискіпливо обирає матеріал для майбутнього виробу.

Чоловік надає перевагу дереву смереки чи явора, а також використовує деталі з дерева клена і горіха. Різні частини інструмента Шолопак виготовляє з різних порід дерева, бо кожне має унікальні властивості. Саме тому немає якогось одного виду деревини, який був би повністю самодостатнім при створенні скрипки.

Майстер переконаний, що якісне звучання скрипки залежить саме від деревини.

Спочатку він малює ескіз майбутньої скрипки, далі склеює деталі, шліфує, лакує та натягує струни вже на готовий виріб. Справа непроста, бо майстер має досконало знати будову скрипки і принцип її звучання. Так завдяки щоденній праці Шолопак поступово по-справжньому занурився у світ скрипкової майстерності.

“Коли у мене виник задум виготовити скрипку, то я сам собі дав слово, що перший свій виріб подарую вчительці музики Ясенського ліцею, – розповідає Василь Шолопак. – Свого слова я дотримав. Зараз і сам вчуся грати на скрипці, у мене непогано виходить. Я маю веселу вдачу і люблю грати на скрипці, співати. Радію життю і тішуся, коли мене запрошують на сільські масові заходи”.

Майстер зізнався, що вдень він працює в майстерні, а ввечері бере до рук скрипку і грає…  А ще вважає, що у скрипаля одна рука – це смичок, інша – скрипка. А інакше й бути не може.

Ясенський майстер також власноруч створив унікальний лак, аналога якому немає ніде в Україні. Спочатку чоловік використовував дорогі італійські лаки, але, щоразу вдосконалюючи свою справу, дійшов висновку, що можна застосовувати спеціальні смоли, розмочені у спирті чи відповідних розчинниках.

“Я також виготовив скрипку для свого батька, – каже пан Василь. – Пофарбував її у чорний колір. Тато жартує, що то циганська скрипка. Крім незвичного кольору, ця скрипка вміло видає тембри звуку у батьківських вправних руках”.

А ще Шолопак зізнався, що в майбутньому мріє виготовити трембіту та цимбали. Його любов до музики та навики виготовлення музичних інструментів щораз надихають майстра братися за щось нове і цікаве.

Мар’яна ЛОКАТИР