Скільки разів за життя ми відчуваємо дуже сильні емоції до людини? Згадай, вперше це було в першому класі. Чи в садочку? Перший, хто заслужив твоєї уваги – яким він був? Як швидко змінювався простір навколо з його появою! Серце, ніби скажене, відбивалося в вухах глухим гупанням, і ти вже нічого не чув. Думки кудись зникали, лице ставало багряним. Це тривало кілька місяців? Чи кілька років?

А була така людина в інституті? Чи, можливо, вже на роботі?

Емоції були слабші, але все одно викликали неймовірний шквал почуттів.

З часом такої сили почуття стають цінною рідкістю, і ми схильні жити швидше спогадами за тим, як було добре, “як я сильно любив”, “ніхто так сильно не кохав, як я тоді”…

Кажуть, час лікує рани, але насправді біль тільки притупляється та залишається сум і жаль за минулим. Буває, люди до смерті журяться за тим, “що могло б бути”, переказуючи дітям і онукам свої несправджені історії кохання.

Приховане страждання протягом усього життя впливає не тільки на нас, але й на наших близьких! Адже десь глибоко схована туга дуже добре проявляється в нашій повсякденній поведінці. Ми “носимо” цю тугу в серці і разом з нею робимо усе: розмовляємо з чоловіком чи дружиною – з тугою в серці, гойдаємо дитину – з тугою в серці, сваримось на роботі – з тією ж тугою! Її дуже добре видно неозброєним оком, і діти переймають від нас, найрідніших, таку поведінку, бо вважають, що так і треба поводитись. Таким чином журба і біль передаються і наступним поколінням!

Колись покинув хлопець, ти вийшла за іншого і далі згадуєш того коханого, думаєш, а що могло б бути, якби опинилась з ним? Образили? Обійшли стороною? Повелися не по-людськи, а ти і далі тримаєш біль у серці? Нам хочеться переживати ті позитивні відчуття знову і знову, мати те, що ми мали, бути тими, ким ми були, але це неможливо!

Ти в ЕМОЦІЙНІЙ ЗАЛЕЖНОСТІ.

Ознаки залежності: відчуття незавершеності історії, коли не були розставлені всі “крапки над “і”, коли є ще надія, сподівання на стосунки, чи, іншими словами, коли ми погоджуємося з тим, що відбулося.

Навіть через багато років ми будемо відчувати сум, журбу чи тугу, згадуючи про причину страждань. Наприклад, молода людина, яку покинули, буде перебувати в очікуванні такого й у нових стосунках. І так буде повторюватись знову і знову, поки не відбудеться ВІДПУСКАННЯ (внутрішня трансформація).

То ж що потрібно зробити, щоб відбулося оце відпускання?

Перше, що потрібно – зрозуміти і визнати, що є залежність.

Друге – знайти можливість рішення, прийнятного для себе; найшвидшим і найефективнішим буде похід до психолога чи психотерапевта. Якщо ви не хочете проходити терапію чи не маєте такої можливості, зробіть такі кроки:

• Подумайте, з чим саме ви не погоджуєтеся в цій історії. Найкраще напишіть все на папері – це допоможе сформулювати думку. Не бійтеся сліз і емоцій, які нахлинають, – це емоції минулого, які ви весь цей час “носили” в серці, вони належать минулому, дайте їм можливість вийти.

• Напишіть, що дали вам ці стосунки (людина, ситуація), які життєві уроки ви винесли з них, а також чого ви позбулись.
• Усвідомте, що ситуація вже не складеться інакшим чином. Вона може доповнитись новими подіями, але іншою не стане. Чи хочете ви її змінювати зараз? Що ви втратите, якщо все зміните, і що отримаєте?
• Дайте відповідь на запитання: «Що з того, що для мене було цінним тоді, я маю зараз?» Адже часто, страждаючи за минулим, ми не помічаємо і не цінуємо того, що у нас є.

І пам’ятайте: самолікування в психології, як і у фізіологічній медицині, може бути шкідливим для вашого здоров’я. Зверніться до професіонала, який допоможе вам швидко і не так болісно позбутися емоційної залежності.

Не забувайте, ваше психічне здоров’я настільки ж важливе, як і фізичне.

Я бажаю вам бути здоровими, щасливими і жити повним життям.

Для персональних консультацій шукайте мене в Facebook: Ievgeniia Kartushova

Телефон: 066 86 99 101