Спогади дитинства – найсолодші. Вони – наче солодкий еліксир, які час від часу повертають нас у минуле. Спогади журналістки обласного телебачення «Галичина» Галини Філіпової торкаються рідного села Незвисько, що на Городенківщині. Саме на берегах Дністра минали її літні та зимові канікули.

Сценарій вертепу незмінний 70 років 

Та особливими є спогади Галини Філіпової про «Царів». Так іменують у селі різдвяний вертеп. Про це дуже любив розповідати пані Галині батько Василь Садов’як. Сам був кілька разів Царем. Одяг готували безпосередньо перед святами. Цікавим було «волосся» царів та ангела. Його ладнали з конопляного повісма. Сільські активісти-комсомольці ганяли вертепників, залякували, погрожували завалити у хатах комінки. Але репетиції, попри все, таємно тривали. Сценарій надиктовували старші люди, і він незмінний ось уже 70 років!

Царі мали на головах корони з картонних коробок, які випрошували в магазині. Після війни з літаків викидали позлітку у вигляді стрічок. Нею обклеювали корони царів і домальовували фарбами ще різні квіти або орнаменти. За ту позлітку, як хтось із хлопців хотів її мати, погоджувався іншому корову пасти все літо.

На другий день після Святого Вечора активісти-комсомольці вертепників уже не чіпали. Боялися при денному світлі дориватися до хлопців, серед яких були й такі, що могли дати й відсіч. Йшли від хати до хати з Ангелом попереду. Було на що подивитися, як барвиста колона йшла селом. Довгі накидки царів тріпотіли, повісма маяли при ході, корони блищали. Козак, три пастушки, жовнір, жид з жидівкою, циган з циганкою. Скарбником обирали когось із акторів другого плану. Найчастіше це був жовнір. Більшу частину грошей віддавали на церкву, а решту ділили між собою і витрачали переважно на цукерки.

З покоління в покоління

Чимало приємних спогадів Галина Філіпова пов’язує із бабусею Параскою Садов’як. До прикладу, вона показувала потік, біля якого вимочували коноплі, на які казала «колопні». В дірку у бамбетлі запихалася куделя, і бабуся вправно крутила веретеном, народжуючи грубу нитку. У родинному спадку пані Галини є одна конопляна дівоча сорочечка з «обкиданою» горловинкою, яку називає «льоля». Вона старого прямокутного крою і зшита руками.

Бабуся Параска мала у скрині свій весільний одяг і періодично показувала, приповідаючи: «У чому під вінець, у тому й на кінець». У будень бабуся Параска носила додільну сорочку, яка визирала трохи з-під спідниці і мала вишитими лише комірець і пазуху. Вишивка була скромною: вузенькою і на три-чотири кольори. По бабусі залишилася одна вишита сорочка, з якої Галина Філіпова вишила орнамент для блузочки внучці Варварі. Схему і кольори не міняла.

Згадує пані Галина вишиту дівочу додільну сорочку тетки Марії, яку їй ще за життя віддала бабуся Параска. З часом відтворила з неї для себе сорочку і блузочку для внучки Анастасії.

Дівоча і жіноча – різне

Дівоча сорочка, за словами пані Галини, відрізняється від жіночої тим, що дівчина прикрашала себе одягом, вінком, стончками, силянками, щоб привертати до себе увагу. Рукави щедро вишиті різнокольоровими квітами, птахами. А заміжня жінка вже вбиралася «не в ружі». Її вуставки вже були спокійніші в кольорах і скромніші у композиціях.

Були ще й «пісні» сорочки, які носили в піст або в жалобі. Щодо прикрас, то збереглися коралі з венеційського скла і герданець. На жаль, чимало намист за війни погубилося.

Як зауважує Галина Філіпова, автентику рідного села треба зберігати. Інакше втратяться дорогоцінні скарби нашої культури.

        Юлія Марцінів

До теми: Покуття манить традиціями та звичаями. Своєю історією та культурою. Людьми і їхніми родинними історіями. Вишивка та жіночі прикраси саме Городенківського району XX століття – особлива тема. Крізь призму подекуди сумних і трагічних, родинних історій можна показати багатство покутської вишивки. Принамні це вирішив зробити «Галицький кореспондент».

Ця ідея виникла з побаченого давнього родового фото, яке прокотилося у соцмережах. На ньому були зображені дівчата з Ясенева Пільного в багатому національному одязі з цікавими вишиванками та не менш величними головними убраннями. Так, ми вирішили навідатись до Ясенева Пільного…

Перший матеріал із циклу “Вишивка і доля” читайте тут: Вишивка і доля: на Покутті окрему увагу приділяли прикрасам

Другий матеріал: Вишивка і доля: чому не стало родини Бащуків

І третій матеріал: Вишивка і доля: такої вуставки не було в жодному селі