Днями

АЛКАШІ

Біля нашого під’їзду щодня сидять на лавці алкаші. Тихі, ввічливі і спокійні. З нашого ж будинку. У когось бабусі біля під’їзду сидять, а от у нас алкаші. Нещодавно робив у себе ремонт. У якийсь момент дійшло до заміни ванни. Стара ванна чавунна, важка. Подивився я, прикинув – самому ніяк не витягнути. Задумав найняти алкашів. Спускаюся в під’їзд, а там якраз троє сидять. Я до них по-дружньому так звернувся: «Привіт, мужики! Я шукаю того, хто сповнений сил, чистий серцем і хоче заробити 100 гривень». Мені відповів худий і на вигляд найхитріший із них. «О, – каже, – та це ж ми! Сергій у нас повний сил. Коля чистий серцем. А я хочу заробити 100 гривень».

Колись

BESAME MUCHO

Влітку 1981 року у квартирі молодого, але вже відомого радянського композитора Олександра Журбіна пролунав телефонний дзвінок. В СРСР у складі делегації приїхала якась депутатка конгресу Мексики. Радянський Союз мав плани щодо Мексики, тому загравав з тамтешніми політиками і намагався зачарувати різних діячів з цієї країни. Мексиканку запитали, що їй було б цікаво подивитися в Радянському Союзі, з ким познайомитися. Депутатка відповіла, що в молоді роки займалася музикою і їй було б цікаво дізнатися, як в Радянському Союзі йдуть справи в цій галузі народного господарства. Вирішено було показати, так би мовити, товар з найкращого боку. Найбільш відповідним для зачарування депутатки визнали Журбіна – 36 років, член КПРС, на той момент автор 6 мюзиклів, 3 опер (в тому числі першої радянської рокопери “Орфей і Еврідіка”), 2 симфоній і декількох концертів для фортепіано з оркестром. Це не беручи до уваги численних пісень і мелодій до фільмів. У визначений час у квартиру до Журбіна приїхала депутатка в супроводі перекладача та помічника. Познайомилися, сіли пити чай. Журбін, образно кажучи, розпустив хвіст і розповів про всі свої досягнення. Вражена депутатка слухала з відкритим ротом про рокопери та симфонії і змушена була визнати, що в Мексиці і близько немає нічого подібного. Журбін зіграв кілька своїх мелодій на роялі. Депутатка була просто  у захваті. Нарешті Журбін згадав, що його гостя теж має якесь відношення до музики, і запропонував їй зіграти що-небудь. Депутатка відмовлялася, говорила, що вона не може навіть подумати, щоб сісти за інструмент після великого Журбіна, адже його рокоперу зіграли (подумати тільки!) вже близько двох тисяч разів. Після таких приємних слів гості Журбін підійшов до тумбочки, дістав з шухляди одну зі своїх платівок, підписав і подарував її депутатці. Але не припиняв поблажливо наполягати, щоб гостя зіграла. «Ну, добре, – нарешті здалася депутатка. – У молодості я вигадала одну пісню. Зараз я для вас її виконаю». Мексиканка села за інструмент і зіграла. І навіть заспівала. Повисла дзвінка тиша. У всіх трьох радянських товаришів відвалилася щелепа. Журбін щось белькотів про те, що він вважав цю пісню народною. Але ні. Автор мелодії і слів сиділа за його роялем власною персоною. Це була Консуело Веласкес. І її “Besame mucho”.

І взагалі…

Проводять експеримент на виживання. В окремих кімнатах замикають інженера, фізика і математика. Перед кожним закрита скриня з їжею. Через пару тижнів відкривають кімнату інженера. Скриня відкрита, інженер ситий, задоволений життям. Показує цвях:

– Ось, з цвяха зробив відмичку і відкрив замок.

Заходять до фізика. Скриня рознесена на друзки, фізик ситий, задоволений. Показує листок з розрахунками:

– Розрахував, де у скрині слабке місце, стукнув, і вона розсипалась.

Заходять до математика. Скриня закрита, а підлога і стіни повністю списані формулами. На підлозі сидить злий і охлялий математик:

– Так, спробуємо піти від протилежного. Припустимо, скриня відкрита…