Письменнику сьогодні 64 роки. І варто віддати данину його особистості, оригінальності та мудрості. 

Юрій Андрухович – письменник, який сміливо йшов за покликом натхнення та своїх переконань. І можливо часом він був незрозумілим, а часом не почутим.

Та його творчість не залишить байдужим: хтось у захваті, хтось у гніві, декому не сподобається зовсім, інший знайде там себе. Адже з його творчості в українській літературі починаються зміни. Своїм епатажем письменник дав поштовх іншим бути сміливими і проявити світу себе. Його ім’я одне з небагатьох в Україні, яке прозвучало на весь світ, повідомляє “Галицький кореспондент”.

Твори Юрія Андруховича глобальні, у них багато різних думок, подій та протиріч, тому можуть здатися дивними і неприйнятними, але прочитати їх варто, щоб знайти сили бути собою, не боятися бути засудженими, сміливо показувати свої ідеї світу.

Нижче – цитати, які передають багатогранність письменника та коло його думок, і кожне з речень, це частинка автора, вони ніби пазл складаються в один текст, за яким можна побачити постать Юрія Андруховича: оригінального, протирічного, сміливого, справжнього, щирого, а часом трохи авантюрного, людину, яка вболіває за наш народ його культуру та спадщину.

Усі ми — тільки відголоски великого Світового Дзвону, і жодне наше слово не народжується само собою.

(Московіада)

Мені залишається сподіватися, що у своєму писанні я адекватний своїм реакціям — на більше не претендую. 

 (Час і місце, або Моя остання територія)

“На кого ти орієнтуєшся, коли пишеш?” — запитав якось Неборак Петра Мідянку. “На Бога”, — відповів той. А втім, він міг відповісти і з питальною інтонацією. Бо в них на Закарпатті оце “на Бога” означає “навіщо”, ну, по-нашому це буде “на фіга?”. На кого ти орієнтуєшся, коли пишеш? А навіщо?

(Аве, “Крайслер”!)

Є великий сенс у тому, щоби подорожувати, навчатись, шукати себе і своє місце в усьому світі. Але в тому, щоб ніколи, за жодних обставин, не повертатись додому, сенсу немає.

(Нам усім пощастило)

Опір злу є категоричним виявом людського в людині. Мистецтво також є категоричним виявом людського в людині. Опір і мистецтво взаємно доповнювані.

(Нам усім пощастило)

Нам усім страшенно пощастило. Адже кожен з нас міг просто не народитися, уявляєш?

(Нам усім пощастило)

А думати, що нічого не зміниться — страшенно згубна ідея. Це ідея певної летаргії, вічний, але, на жаль, не блаженний сон, це кошмарний сон.

(Нам усім пощастило)

Я письменник, а не дипломат. Тож дозволяю собі мову ненависті, але всіма силами намагаюся пильнувати, щоб вона не перемогла всі інші мови.

 (Нам усім пощастило)

Я думаю, всім нам пороблено. Індуси сказали б, що це карма. Вона в нас усіх дуже запущена і майже не чиститься. Тому і це враження, що ми або стоїмо на місці, або взагалі кудись провалюємося.

 (Нам усім пощастило)

Кращі часи самі собою не настають — їх слід викликати і накликати, причому не тільки інакомисленням, але й інакомовленням. Іноді — інакокричанням.

(Лексикон інтимних міст)

Моя кохана столице, ти стала напрочуд сексі, в мене та тебе абсолютний стояк.

(Лексикон інтимних міст)

На щастя (моє), я ніколи не переконаний, що глаголю істину. Тобто я свої думки висловлюю завжди з великим сумнівом та начебто з них же і посміюючись.

(Лексикон інтимних міст)

Усе, чого ми собі бажаємо, про що думаємо і чого сподіваємося, обов’язково з нами стається. Штука лише в тому, що завжди надто пізно і завжди якось не так.

(Дванадцять обручів)

Насправді я думаю, що людей тримає разом усе що завгодно, тільки не якісь підписані документи чи не зовсім певні обітниці.

(RECвізити. Антологія письменницьких голосів)

Шлюб — це вдале поєднання міри спілкування з мірою розуміння.

(RECвізити. Антологія письменницьких голосів)

Прощання з молодістю не таке вже й трагічне, якщо слідом за нею починається зрілість”.

(Дванадцять обручів)

Для того, щоби твір мистецтва був безсмертним, необхідно, аби він вийшов за межі людського.

(Дванадцять обручів)

Смерть обов’язково вдирається туди, де не вистачає любові.

(Дванадцять обручів)

Оце звикання до окупанта найгірше, що з нами нині коїться.

(Андрухович: Якщо переможуть помаранчеві…// Уніан)

Нашою серйозною проблемою є те, що ми живемо у суспільстві, яке втрачає грамотність, втрачає здатність до розуміння написаного тексту.

 (Юрій Андрухович:«Насильство як стандарт поведінки іде з путінської Росії// Галицький кореспондент)

Формула людського — це пам’ять плюс надія.

 (Центрально-східна ревізія)

 Бо різновидів любові є, на щастя, безліч, а можливостей її відчути — ще більше.

 (Центрально-східна ревізія)

А все ж і нам принаймні мить дарована,
але така блаженна і тонка:
ця ніч на нас накинута покровами,
і ти течеш до мене, як ріка.                                  

 («Нехай уже не нам солодкі ягоди»/ Листи в Україну)

 Кров переміниться. Цвіт на каштанах мине.
Ми поспішаємо жити, немов після мору.
Може, у тім і спасіння – пізнати цю пору,
ніби останнє цвітіння. Єдине.

(«Травень є травень. І ми неповторно живі»/ Листи в Україну)

 Все на світі можна підняти з руїни,

крім живої крові, як ми вже знаєм.

Напиши, чи всі живі та здорові.

Чи літають ангели над Дунаєм,

чи дощі у Львові, чи досить крові.

 («Україна ж — це країна бароко» / Листи в Україну)

Галина Чулей