До справи всього життя – психотерапії – Уляна Андрусів діставалася манівцями. Її завжди цікавили психологічні розбори літературних творів, писала про це курсові і дипломні. А ще вивчала жіночі архетипи в різних культурах. Словом, весь час ходила довкола головного, але не бачила, що це воно.  

Спершу Уляна викладала на кафедрі польської мови в університеті, а потім ще й стала редакторкою християнського журналу. Але одночасно почала навчатися на консультанта з психології. «Мій чоловік пройшов таке навчання і мене надихнув», – каже вона.

Через рік, коли Уляна отримувала диплом, то чітко зрозуміла, що знайшла себе саме у психотерапії і тепер точно поміняє професію. Вона просто знала це, і крапка.

Пірнула у довгу дорогу навчання, але консультувати почала одразу, тим паче люди самі з’являлися з проханням допомогти розібратися у життєвих ситуаціях.

До речі, Уляна регулярно проходить і власну терапію у колег. Пояснює, що так мав би робити кожен психотерапевт. Для чого? Аби працювати над собою і доліковувати власні травми, бо як інакше зможе допомогти клієнту? Є навіть жарт, що справжній психотерапевт відрізняється від свого клієнта тим, що він знає всіх своїх тарганів на ім’я.

«Я більше не дивлюся серіали, значно менше читаю книг, – усміхається психологиня. – Бо реальні людські історії перевершують будь-які телевізійні драми».

Уляна допомагає з різними проблемами, але улюблена тема – жіночність. Певною мірою вбачає свою місію у тому, аби ділитися знаннями, як зцілити жіночу природу від різних блоків і крайнощів. Навіть започаткувала школу жіночої ініціації.

«Нинішні реалії тяжіють до суспільства західного формату, – каже Уляна, – де в основі – чоловічий спосіб буття: досягати цілей всупереч усьому, активно діяти і вперто долати перешкоди. Чоловіків ця філософія гартує і робить кращими, але жінок, навпаки, руйнує. В результаті жінка стає агресивним досягатором, але емоції затиснені, істинна природа подавлена. Так, багато жінок – природжені лідери, але тут зовсім не йдеться про те, щоб нищити свій потенціал сили. Треба лише навчитися правильно балансувати. Або ж може бути інша крайність: інфантильність, несамостійність, постійна слабкість і залежність. Обидві моделі не мають нічого спільного зі зрілою жіночністю, де вже пропрацьовані та гармонізовані і чоловічі, і жіночі енергії».

Психотерапевтка пояснює, що жіночий спосіб досягання цілей працює через розслаблення, задоволення, довіру до себе і простору, без надриву, гіперконтролю і тривожності. Багато жінок якраз саме цього і не вміють. І не дивно – мами-бабусі не вчили такому, бо самі не знали, як. Попередні покоління мали завдання просто вижити, тоді як тепер основний акцент змістився на саморозвиток. 

Жіночність реально розпакувати і розвивати. Почати можна з найлегшого.

• Кілька разів на день прислухатися до відчуттів у своєму тілі: про що воно сигналізує, що намагається сказати. І емоції, й інтуїція завжди проявляються через тіло. Часто, коли жінок питають, що саме вони відчувають, ті розповідають про свої думки, а не відчуття.
• Працювати над емоційним інтелектом.
• Пізнавати, що саме приносить відчуття радості. Якщо групі жінок дати завдання написати, наприклад, 30 речей, які роблять їх задоволеними, більшість не дійде навіть до десятого пункту. Часто жінка навіть не знає, як робити себе щасливою. І не йдеться про щось грандіозне, а про звичайні побутові дрібниці. Тому для початку варто було б написати список своїх бажань і кожного дня робити щось із того.
• Робота має бути до душі. Чи слід бодай пошукати, що все-таки подобається в цій роботі. Якщо взагалі нічого – треба втікати звідти. Чи принаймні мати віддушину: хобі або справу, яка надихає і наповнює енергією.
• Вчитися вдячності собі і світові. Кожного дня. За будь-що: добру каву, гарний світанок, зустріч з подругою… Найкраще виписувати ці маленькі подяки десь у блокноті. Тоді поступово повертається внутрішнє задоволення від життя – головний рушій жіночності.

Наталя МОСТОВА