Він жартує, що народився на окраїні світу, там, куди не встигла заповзти урбанізація. Луганщина. Казкові краєвиди. Степи, річка і древні скали, поморщені вітрами. Казкові краєвиди. Поміж тим усім гонорово походжали фазани і кабани. Сам Бог велів там малювати.

Володимир Шиян малював ще дітваком. Олівцями, пензлями. Сам усього навчився за давньою, але добротною книгою «Рисунок і живопис». Зараз нема таких унікальних книг.

Ще донедавна в 63-річного художника Володимира Шияна було чудове і насичене життя. Улюблена справа, виставки, повно мистецьких проєктів, займався дизайном інтер’єрів і робив вітражі. Мав своє помешкання на Донеччині, а ще творчу дачу в українському Криму.

А потім почалася війна. З рідного Тореза довелося їхати геть, з дачею також попрощався. Так само, як і з картинами, фарбами, художніми матеріалами – все лишилося там. Навіть одяг і меблі.

У Франківськ Володимир Шиян приїхав лиш із кількома валізами. Запросили знайомі. «Я навіть не сумнівався, що це буде Західна Україна, – каже художник. – Ще в Торезі мене постійно називали бандерівцем, дорікали за проукраїнську позицію. Я ніяк не міг второпати, чому, адже такі погляди повинен мати кожен українець. Але пропаганди там вдосталь, і вона зробила свою справу. Скільки разів я сперечався з місцевими, пояснював, що й до чого, іноді доводилося навіть втікати – коли їхня ненависть починала зашкалювати. Дуже не люблю, коли тут мене називають переселенцем, я такий самий громадянин держави Україна».

У Франківську в пана Володимира почався новий клапоть життя. За вісім років він змінив чотири помешкання. Потім нарешті отримав свій куток. Холодний, необжитий, але свій. Замість меблів – великі картонні коробки, підлога теж встелена картоном. Жодних дверей ще немає, замість них – такі-сякі штори.

«Чоловікові не вистачає грошей на прожиття, не кажучи про фарби, полотна, – розповідає його друг, художник Ігор Роп’яник. – Береш якусь роботу на картоні, перевертаєш, а зі зворотного боку намальований інший етюд. Бо немає більше на чому малювати. Мізерної пенсії вистачає лиш на скромне харчування. А потрібно ж іще на ліки, адже недавно він пережив другий інфаркт».

Інколи пана Володимира можна побачити на “стометрівці”, де він продає свої роботи. Живопис. Каже, справжнього живопису тепер не так багато. Бо ж далеко не все, що намальоване фарбами, є живописом. Але й людям зараз не до картин.

Багато художників їдуть бозна-куди у пошуку гарних краєвидів, а панові Володимиру достатньо просто вийти з дому. Каже, найцікавіше можна знайти за 100 метрів від хати. Головне – вміти бачити. Він уміє.

Наталя МОСТОВА

Р.S. Стосовно робіт можна звертатися до пана Володимира за телефоном (096) 217 83 23.