Детектив, драма, трилер

Режисер: Крейг Зобель

У ролях: Кейт Уінслет, Джуліанна Ніколсон, Джин Смарт, Еван Пітерс, Гай Пірс

У минулому зірка жіночої баскетбольної команди, а тепер слідча провінційного містечка Істтаун Мейр (Кейт Вінслет) із сумом в очах спостерігає, як стрімко руйнується її особисте життя: колишній чоловік оселився з новою дівчиною в будинку навпроти, донька-старшокласниця так і не пробачила її за самогубство старшого брата, а ненависна невістка намагається відсудити опіку над онуком. На роботі все теж не так, як треба: не досить того, що вже рік героїня не може розкрити справу про зниклу дочку старої знайомої, то ще й у лісі знаходять тіло 17-річної матері-одиночки Ерін. Мейр розуміє, що це її шанс довести місцевим, сім’ї та самій собі, що вона ще чогось варта.

З синопсису може здатися, що «Мейр з Істтауна» – типовий ліниво написаний ТВ-детектив, який вкотре схрещує дві найпоширеніші жанрові стежки: провінційне містечко, де у кожного жителя повно скелетів у шафі, і детектив, який давно розчарувався в житті і частенько заглядає до пляшки. Звичайно, хотілося б сказати, що творці майстерно виходять за жанрові рамки або щось деконструюють, але, на жаль, це не так: навіть головна фішка серіалу – героїнею є не цинічна слідча, яка давно втратила віру в людей, а, в першу чергу, мати, що намагається утримати сім’ю на плаву, – була нахабно взята у більш майстерно зробленого британського серіалу «Щаслива долина».

Для любителів телевізійних детективів під час перегляду основною загадкою стане не особистість і мотив вбивці, а джерело натхнення творців. Головний підозрюваний – вже згадана «Щаслива долина», з якої було взято на диво багато: від самої героїні до таких деталей, як самогубство дитини і смерть колеги. Ще один важливий серіал для складання фоторобота – знову британський, «Вбивство на пляжі», у якому слідча теж намагається спрацюватися з новим напарником, поки місцеві жителі перекладають провину за вбивство дитини один на одного.

Зрозуміло, що більшості глядачів начхати на такі паралелі, але від правди ніде не дінешся: «Мейр з Істтауна» – добре зроблений, але вторинний серіал, зоряний голлівудський римейк чогось по-справжньому вартісного, незвичайного й унікального. Якщо ви надаєте перевагу компанії Кейт Уінслет (за це важко когось звинувачувати), то будьте готові до похмурих пейзажів американської глибинки і повороту історії в бік сімейної драми, а не криміналу. З очевидних переваг серіалу – та ж Уінслет, яка з іронією і теплотою втілила на екрані героїню, що звикла бути сильною для всіх, але явно зломлена всередині.

Варто згадати і про динамічні фінальні епізоди, які, судячи з високих оцінок, явно вразили глядачів цинізмом і непередбачуваністю. У них, правда, трохи дратує бажання творців закинути вудку на епілог серіалу і явне порушення детективних заповідей (у шостому епізоді глядачеві показують, як один із героїв зізнається у скоєному, але після цього історія двічі змінюється). Не подумайте, закони можна порушувати, але хтось робить це елегантно, як Агата Крісті за допомогою ненадійного оповідача у «Вбивстві Роджера Екройда», а хтось – так недбало і нахабно.

Проти глядацької любові не попреш: про «Мейр з Істтауна» ще не раз згадають на врученні телевізійних нагород або при складанні підсумкових списків року, тому пропускати його зараз було б помилкою. До того ж мінісеріал спробують переформатувати і повернути з другим сезоном: Кейт Уінслет і творці зізнаються, що сумують за героїнею. Ідея сумнівна, але навіть при невдачі змусить ще більше цінувати перший сезон: нехай не ідеальний, зате такий, що подарував глядачам рідкісну в епоху стримінгу можливість щотижня вибудовувати теорії, сумніватися в героях і гадати, куди в результаті ця історія приведе нещасних жителів провінційного містечка.

ФЕЛІНСЬКИЙ