Драма, комедія

Режисер: Христос Ніку

У ролях: Аріс Серветаліс, Софія Георговассілі, Анна Калайціду, Argyris Bakirtzis, Костас Лескос

Афіни в розпалі дивної епідемії: амнезія вибірково вражає простих громадян, залишаючи їх без спогадів. Головний герой Аріс (Аріс Серветаліс) прокидається в автобусі без документів і не пам’ятає, хто він. Аріса направляють на реабілітацію, після якої він стає учасником спеціальної програми зі створення нової особистості. Тільки ось попереднє життя, схоже, відпускати його не збирається. «Яблука сприяють зміцненню пам’яті», – явно двозначно натякає протагоністу Арісу продавець з місцевої фруктової крамниці, куди герой ходить з моменту виписки із клініки. Аріс хоч і страждає від новомодної амнезії, але розрізняти кпини і пхання носа в чужі справи не розучився. Обурений, він вивалює яблука із сумки, набираючи замість них апельсини: на зло торговцю, собі і світу. Аріс їсть яблука мимовільно, майже бездумно, без всяких порад зрізуючи шкірку на манер стрічки Мебіуса, перетворюючи їх на конвеєр необроблених недогризків минулого за спиною. Йому явно не хочеться, щоб довколишні знали про його дефектність і благими намірами всіляко підштовхували його до нової дійсності. Він не встиг розпрощатися зі старою, але до того йде впевненою ходою за точним розкладом.

Режисер «Яблук» Христос Ніку вибудовує у своєму дебютному повному метрі не менш страшну, сіру і смертоносну дійсність, ніж сьогоднішня: передбачаючи коронавірус (фільм, знятий у 2019 році), він зміщує фокус на нейрони і найбільш важливу, а у декого єдину територію порятунку від реалій – пам’ять, або ностальгію. Лікарі з самого початку заявляють Арісу, що для лікування амнезії ліків немає і навряд чи з’являться. Альтернатива, втім, не безнадійна: якщо родичі не забирають пацієнта, йому буде запропоновано сформувати нового себе. Щотижня експериментатори надсилають завдання, після виконання яких піддослідному треба сфотографувати себе на Polaroid. Від базових прохань Аріс все далі просувається до абсурдних, спотворених, антиутопічних ситуацій. Вислуховує з магнітофона монотонні вказівки у стилі Евана МакГрегора з «На голці», мінус драйв: сходи у клуб, займися сексом в туалеті, увійди в довіру до вмираючого, відвідай його похорон. Прозріти у цій аркаді і нескінченній каталогізації випадкового життя Арісу вдасться лише ближче до середини експерименту, вирвавшись з добровільних пут «великого брата». Зрозумівши, що в сліпому проходженні не знаходить себе ні нового, ні колишнього і відчуває несвободу.

Мінімалізм і навмисну сухість діалогів, комізм окремих епізодів і завжди присутню споглядальність Христос Ніку робить своїми характерними рисами, змушуючи з інтересом спостерігати за його наступними пошуками. Замість смертей у «Яблуці» намагаються добудувати життя. Людині потрібна людина – ніхто, правда, не в курсі, як бути, якщо уявний сейф і одної, і другої лежить під ШВЛ і вже навряд чи буде відкритий.

Арісу щастить: він очікувано знайомиться з постраждалою від епідемії Ганною. Випадковий перегляд першої «Техаської різанини бензопилою», прохання скласти компанію, безпечна аварія, той самий туалет у клубі – мозаїчні елементи одночасно оживляють Аріса і виводять його до заключного розчарування, кінця початку. Яблука все ж діють, шанс на відновлення і повернення близький. Відкіт відбувається, але на звороті героя очікує тільки прах попередніх стосунків, що закінчилися трагічно, можливо, так само безслідно зникли, як і сам Аріс. У цьому випадку вибір між ідентичностями, паралельними світами і любов’ю нарешті підбирається до героя впритул, дихає старістю, а не яблучними пирогами.

У півтори години Ніку вкладає глобальну притчу, сатиру на тренінги з особистісного росту, проникливу мелодраму і екзистенційний тихий шторм. Голосіння через айклауди, які руйнують життя і куди ми зціджуємо все, що залишилося після, режисер залишає за кадром. Просто ледь чутно цікавиться в аудиторії: «Ще пам’ятаєте, що означає згадувати? От і я також майже не знаю, що відповісти».

ФЕЛІНСЬКИЙ