Працівники ДБР завершили розслідування щодо злочинної групи, яка переправляла через кордон до Румунії чоловіків призовного віку.
Як стало відомо “Галицькому кореспонденту”, організували злочинну групу мешканці Івано-Франківської та Закарпатської областей. Зловмисники підшукували чоловіків, які хотіли незаконно перетнути кордон під час дії воєнного стану. За 8-12 тисяч доларів вони допомагали їм потрапити до Румунії, оминаючи пункти пропуску.
Організатори доправляли ухилянтів автомобілем до кордону ґрунтовими дорогами. Надалі вони мали йти пішки заздалегідь прокладеними маршрутами, щоб уникнути «зустрічі» з прикордонниками.
У травні-червні фігуранти намагалися переправити до Румунії двох чоловіків. Під час отримання чергової оплати за свої «послуги» їх затримали працівники ДБР.
Злочинна група діяла близько 5 місяців і мала все необхідне для незаконної діяльності: автомобілі, якими доставляли клієнтів до кордону, приміщення, в яких перебували ухилянти, очікуючи переправлення.
Зловмисники діяли обережно і, остерігаючись можливого викриття, обшукували кожного «клієнта» та проводили спостереження. Фігуранти мали сучасне обладнання для стеження, а також виявлення засобів негласної аудіо та відеофіксації.
Організатора та трьох учасників злочинної групи обвинувачують у незаконному переправленні осіб через державний кордон організованою групою (ч. 3 ст. 332 КК України).
Санкція статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 9 років. Організатора злочинної групи підозрюють ще й у незаконному придбанні та зберіганні боєприпасів (ч. 1 ст. 263 КК України). Один з фігурантів пішов на угоду з правоохоронцями, надав викривальні свідчення щодо лідера ОЗГ. Тож він може відбутися умовним терміном покарання.
Арештували майно фігурантів загальною вартістю понад 3,4 млн грн. Зокрема, дві машини та частки у квартирах.
Також суд задовольнив клопотання ДБР й передав близько 50 тис. доларів США, які вилучили у фігурантів під час обшуків, до Агентства з розшуку та менеджменту активів (АРМА).
Пам’ятаєте, як буквально кілька тижнів тому нашу спільноту тіпало від гніву та обурення після почутого від Папи Римського про український білий прапор? Ми одразу зробили тисячу та один мем, розродилися обурливо гнівними поетичними та прозовими опусами-дописами у соцмережах. І готові були ледь не на Святому Письмі присягати, що ми будемо битися за Україну, за
Волонтерство на Донеччині. Погляд зсередини. Побутує думка, що на сході лишились одні ждуни. Ніби й так майже всі були сепарами, невеличка кількість патріотів давно виїхала, а лишились тільки ті, хто чекає рускій мір (ну і, звісно ж, працює на ворога). Багатьом зручно так думати. Помічаю це в особистих розмовах і соцмережах. Але ж як воно
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного
Україна стрімко летить вперед, точніше, у прірву – за темпами поширення коронавірусу. Лікарні переповнені, щодня страшною смертю вмирають сотні людей. І при цьому все ще є достатньо особин, які протестують проти вакцинації від COVID-19. Буду називати їх саме так, адже всі інші слова, що спадають на думку, у друк не пропустять. Що особисто мене обурює