З червоної одразу в жовту. 

Гарно перестрибнули. Після показового локдауну раптом мало не за одну ніч все стає чудово, місто переходить з червоної зони в жовту, минаючи помаранчеву. Погода сприяє: спізніла весна теж раптом за одну ніч вирішує, що вона – літо, і на вихідні люди вириваються з помешкань, захоплюють кав’ярні і крамнички, поспішають скуповуватись, так, наче бояться, що завтра і весна, і локдаун передумають і знову заженуть їх у домівки. 

Та будьмо відвертими: чи аж так хтось слухняно дотримувався карантинних обмежень? Подекуди – абсурдних. Подекуди – продиктованих здоровим глуздом. Та все ж таких обридлих і місцями невиправданих. Поряд з тим – життєво необхідних.

Здається, зараз уже не залишилось тих, хто не вірить у пандемію. Якщо ще восени люди підозріло запитували: “А ти точно особисто знаєш хоч когось, хто хворів?”, то зараз, мабуть, уже в кожній родині є ті, хто перехворів. І навіть ті, хто помер. Принаймні серед близького оточення. Не вірити в “корону” зараз – це як ховати голову в пісок від очевидного. Втім, у декого стадія заперечення ще не минула. У декого вже перейшла у гнів. Хтось змирився. Більшості – байдуже. 

“Пані, одягніть масочку!” – робить зауваження охоронець у супермаркеті пенсіонерці. “Йой, та шо хочеш, зараз вдягну. Та я лиш пчихнути хтіла”. Дуже показовий діалог, який у різних варіаціях трапляється на кожному кроці. Схоже, за рік в умовах пандемії ми так і не зрозуміли, для чого ж придумали ті масочки. 

На початках на них декому вдалося непогано заробити. Певно, всі пам’ятають маски по 25 грн за штуку. І по 10 – якщо великим оптом. 

Досі тривають дискусії, чи потрібна маска на свіжому повітрі, чи ефективні маски з тканини, як часто потрібно їх міняти, як правильно утилізувати і т.д.

“На нас одягають намордники!”, “Нам хочуть заткати рота!” – чули? Дискусії про маски переходять на політику і особистості. 

Пригадую, коли я ще була школяркою, нас дивували випадково побачені кадри по телевізору, де показували китайські та японські міста, де люди часто в громадському транспорті або й просто на вулицях ходили в медичних масках. Нам це тоді видавалося доволі кумедним. Хтось із вчителів тоді пояснив, що рівень їх культури та відповідальності настільки високий, що люди за перших симптомів застуди одягають маски, щоб не інфікувати інших. Так це чи ні – не беруся стверджувати. Існує також думка, що маски там такі популярні через смог. 

Не знаю, яке з цих пояснень правдиве. Скоріше – обидва. Але я вперше задумалася про відповідальність перед іншими в часи, коли школи відправляли на карантин через грип, а потім змушували відпрацьовувати пропущені заняття у суботу. Більшого абсурду годі було й придумати, бо ж у суботу в класах було менше третини учнів. Але вважалося, що навчальний процес не страждає. То були суворі 90-ті. Зараз, на щастя, таких відробок вже не практикують. 

Я була зла за ті суботи і не могла зрозуміти, чому в нас не працює, як у японців: захворів – сиди вдома або принаймні вдягни маску. Втім, якби тоді хтось приперся до школи чи на роботу в масці, його б засміяли. 

Перша серйозна маскоафера була у 2009-му, під час епідемії так званого “свинячого грипу”. Тоді дехто одягав маски в транспорті. Купити їх також було складно і дорого, хоч їх і не розгрібали в такій кількості. Тоді не дискутували про їх необхідність чи шкідливість. А просто соромилися в них ходити. У переповненому автобусі могла бути одна людина в масці. 

Для мене беззаперечним доказом необхідності та ефективності масок є те, що їх завжди носили лікарі у лікарнях, під час операцій, при оглядах важкохворих навіть у часи “невинного” грипу. Ми, пацієнти, тішимо власне самолюбство, що це все задля нашої безпеки. Ні, шановні. Нам теж перепаде дещиця. Але засоби індивідуального захисту лікар одягає, в першу чергу, для себе. Щоб захистити себе від можливих ризиків. А вже потім пацієнта. І, до речі, правильно робить. Бо пацієнти – такі прекрасні, сердечні, милі люди – можуть приховати все, що завгодно. Не лише грип. 

Отож, місто вийшло з червоної зони. Але масочку таки варто одягати. Дуже бажано не на бороду і не на чоло. А на рот і ніс. З поваги. Задля безпеки. І приємний бонус: у місті стільки пилюки, що масочка дуже незайва з огляду на це. 

Тож, пані та панове, вдягніть масочку.