Боня, Шері, Люк, Зая, Цезар, Чіча… На Богородчанщині жінка облаштувала мініпритулок для чотирилапих безхатьків просто у себе на подвір’ї.

Дім 67-річної Тамари Дашкевич знайти нескладно. На початку вулиці одразу чути гавкіт. Сусіди трохи зляться, але досі обходилося без конфліктів. До господині мініпритулку більшість ставиться добре.

Перед самою хвірткою гонорово влігся рудий великий пес – як справжній охоронець. Впустить лише, якщо пані Тамара дозволить. На подвір’ї уже товпиться з десяток хвостиків: і котячих, і собачих. Кожен хоче обнюхати гостю, суне мордочку, аби погладили.

На ґанку і в саду чисто, повсюди клумби і гарно підстрижені кущі. «Тут панують мої тварини, а не я, – сміється жінка. – Я лиш доглядаю за територією і за ними. Кожного треба не лише нагодувати, полікувати, прилаштувати, але й обов’язково погладити бодай кілька разів на день». 

Облюбували кожен куточок

Хтось живе у будинку, інші в саду чи у вольєрах. А ті коти, які дуже не люблять галасу і компанії, мешкають у спеціальній просторій комірчині, котра всередині облаштована лежаками з м’якенькими ковдрами. Пані Тамара жартома називає їх дикунами. У холодну пору вмикає там обігрівач. Також є невеличке приміщення, де новоприбулі тварини проходять карантин.

У чотирикімнатній хаті кожен куточок теж облюбували хвостики. «Знайомтесь: пухнастий котик Люк – дуже полохливий, знайшли у морози біля магазину. Я довго публікувала його фото в Фейсбуці, але чомусь ніхто досі не відгукнувся, – розповідає жінка. – А цей поважний чорний кіт остерігається людей і має хворе серце. Мало не помер, тепер живе на таблетках. Та це й не дивно – така нелегка доля спіткала його. Багато років прожив у шафі, бо малий хлопчик постійно виривав з бідолахи клубки шерсті. Зрештою батьки не витримали і попросили, аби я забрала. Песеня Боня – чудесне, ласкаве, стільки кошенят мені вибавило… А це собачка Шері – страшно ревнива, хоче, щоб лише їй була вся увага. Ектор був червоний і лисий, коли я знайшла його. Ледве відтелепала…»

Одну з кімнат господиня виділила для так званої стерилізаційної, куди раз на місяць оперувати безхатьків приїжджають волонтери з Франківська. Все інше пані Тамара робить сама: лікує, годує, шукає гроші і родину для своїх тварин.

Жінка вчителька, дає приватні уроки англійської для дітей. Але те, що вона заробляє, – мізер порівняно зі щомісячними витратами на тварин. Близько 20 тисяч гривень треба лише, щоб прогодувати їх. А ще ж лікування.

Рятують пожертви благодійників. Іноді люди дають гроші просто на вулиці або привозять корм. Також жінка веде сторінку в Фейсбуці «Пані Тамара», де пише про всіх своїх хвостиків.

Рятувати треба всіх

Зараз під опікою пані Тамари 50 котів і 25 собак. А почалося все ще два десятки років тому. Тварин дуже любив її тато. Але мама не дозволяла заводити вдома чотирилапих.

Жінка каже, що геть не планувала робити в себе на обійсті притулок. «Якось так само собою склалося, – усміхається господиня. – Першого собачку привезла сестра з Богородчан. Підібрала бродячого песика, але в квартирі було незручно утримувати. Потім я знайшла Чічку в нас на площі. Дрібний клубочок був приречений на загибель, бо тоді якраз вдарили морози. Довелося забрати. Хто б тоді міг подумати, як то все піде далі».

Одних тварин підкидали просто за паркан, і це страшно безвідповідально – на подвір’ї їх можуть роздерти собаки. Декотрих люди привозили, багатьох пані Тамара сама забрала з вулиці. Скільки разів давала собі слово, що більше нікого не візьме, але щоразу кричить совість: як слабе чи безпорадне кинути на смерть? Іноді так переймається долею тварини, що ночами спати не може.

«Недавно сімейна пара привезла вагітну кицьку, – розповідає жінка. – Кажуть: «Ми їдемо в Іспанію. Як не візьмете, лишимо її десь надворі». Ну, як не взяти? Я не можу відмовити тварині в шансі на життя. Просто не можу. Багато дорікають, мовляв, людей треба рятувати. А я вважаю, рятувати треба всіх».

Наталя МОСТОВА

P.S. Для допомоги номер картки Приват Банку 5168 7451 1144 7295 (Тамара Дашкевич).