Драма, комедія

Режисер: Ендрю Флемінг

У ролях: Лілі Коллінз, Філіппін Леруа-Больє, Ешлі Парк, Лукас Браво, Кейт Уолш

Молода американка Емілі (Лілі Коллінз) – експерт із просування у соціальних мережах. Коли її начальниця скасовує річне відрядження в Париж через вагітність, Емілі моментально погоджується її підмінити і відразу ж вирушає з Чикаго в столицю Франції. Однак місто, в якому вона мріяла побувати з дитинства, виявляється вкрай негостинним: більшість французів не говорять англійською, колеги сміються з неї за спиною і ображають в очі, а ще навідріз відмовляються сприймати її сучасні ідеї. Єдиними радощами героїні на перших порах стають її особистий блог про життя в Парижі, флірт з красунчиком-сусідом і свіжі булочки.

Даррен Стар, здається, назавжди залишиться заручником «Сексу у великому місті», а його нові телевізійні проєкти будуть постійно порівнювати з культовим серіалом. Ось і під час перегляду «Емілі в Парижі» якось спонтанно виникають паралелі з його головним дітищем. Це й не дивно, формально серіал ніби виріс із фіналу «Сексу у великому місті», в якому Керрі їде жити в Париж: знову самотність у мегаполісі, постійні рейди до булочних і для чогось повторення епізоду, де героїня стає в лайно (така-от доступна метафора).

Парадоксальним чином різниця між серіалами у 20 років грає проти «Емілі в Парижі»: проєкт Netflix виглядає як серіал нульових, в який додали репліки про маркетинг у соціальних мережах, Інстаграм і гугл-перекладач. Тут все таке застаріле – від позбавлених смаку костюмів, в які одягнена героїня Коллінз, до переривань між сценами, які зайвий раз нагадують, що – ах! – це Париж. Навіть віртуальний секс тут знято по-старечому, з натягнутою до підборіддя ковдрою і безглуздою реплікою: «Ти роби собі, а я буду робити собі». Але ж свого часу «Секс у великому місті» був чимось на зразок життєвої енциклопедії, в якій можна було знайти все: серіал був провідником індустрії моди, а ще намагався давати чіткі настанови, але частіше просто запрошував глядачів до обговорення незручних, провокаційних і комплексних тем – від застарілих моральних норм і фізичних аспектів, пов’язаних із сексом, до труднощів із самореалізацією та проблем у відносинах із друзями, батьками, колегами і партнерами. Творці «Емілі в Парижі» нібито теж намагаються максимально широко охопити важке життя «сучасної» героїні, але вирішення всіх її проблем вони бачать в упертій наполегливості, безмежному оптимізмі і звичайній удачі. Поваги колег у перших епізодах вона домагається тільки тому, що її пост ретвітнула Брижит Макрон. Напевно, в цьому є якийсь важливий урок для глядачів: без лайка медійної особистості ти й справді ніхто.

Втім, всі ці порівняння з «Сексом у великому місті» – найменша проблема серіалу. А головна – до смішного стереотипний погляд його творців на Францію і французів. Вони ніби екранізують чи то безбожно застарілі жарти, чи то підручник із французької мови: парижани постійно курять, з усіма фліртують, грубіянять, ображають, не говорять англійською, але постійно намагаються виправляти вимову приїжджих, які тільки почали вивчати французьку. Як хтось правильно помітив, перші епізоди серіалу, в якому Емілі раз за разом стає жертвою мовного бар’єру, за рівнем абсурду виглядають як велика реклама мовних курсів. На противагу злим місцевим Емілі – прогресивна, добра і чуйна героїня, яка веде свій блог як збірник антропологічних заміток про дикунів. До Франції вона, очевидно, приїхала з місіонерською місією: розповісти відсталим французам про рекламу в соціальних мережах і навчити їх жити у світі, що пережив скандали #metoo. Правда, її уроки виходять за межі лубкового фемінізму: Емілі пояснює, чому не треба знімати рекламу парфумів з голою жінкою в товаристві чоловіків, розповідає про жахи патріархату, а важливого клієнта сварить за те, що той подарував їй непристойний подарунок – комплект еротичної спідньої білизни.

За два місяці до релізу «Емілі в Парижі» на Apple TV+ вийшов комедійний серіал «Тед Лассо» зі схожою фабулою: американець приймає робочу пропозицію і переїжджає в Європу, там він жартує над місцевою культурою, розлучається з другою половинкою і своїм оптимізмом завойовує прихильність людей, які спочатку були невиправдано ворожі до нього. Правда, там оманлива наївність контрастує з особистими трагедіями героїв – виходить типова для творця «Клініки» чехарда комедії та драми. «Емілі в Парижі» за 10 епізодів жодного разу не досягне успіху ні в одному із жанрів, хоча, варто визнати, під час перегляду у глядача не раз виникне бажання чи то плакати, чи то сміятися.

ФЕЛІНСЬКИЙ