Вихідний день, а він робить ножі в майстерні. Якесь свято – теж вовтузиться з ножами. Коли релігійне свято, мусить бодай заглянути у майстерню, просто посидіти, набутися там.

Ножі 50-річного Василя Гошовського з Городенки виставлені в іспанських музеях, їх купують люди з усіх континентів. Майстер бере участь у європейських виставках, а його стиль – впізнаваний по всьому світу.

Ще коли був малим, все, що його цікавило, – тільки ножі. У Городенці тоді був магазин, де продавали різні інструменти, речі для сільського господарства. Василь чи не щодня після школи ходив туди любуватися ножами. 

Свій перший ніж виготовив у дев’ять років – виточив з дерева. Тим паче мав художній талант. Вчитель з геометрії дивувався, що хлопчина міг ідеально накреслити фігури без спеціального трикутника.

Підлітком майже всі свої гроші тратив на ножі. Коли вернувся з Польщі із заробітків, найперше купив собі ніж за 25 доларів. На той момент це було дорого. Друзі крутили пальцем біля скроні, казали, що геть здурів.

Весь вільний час Василь вчився, як робити ножі. Сам. Взагалі цей майстер – самоучка, ремесло опановував шляхом спроб і помилок. «Не знаю, просто люблю цю справу, – усміхається чоловік. – Живу нею».

Спершу це було хобі, а потім почало приносити прибуток. Якось, коли приїхав до товариша в Італію, зайшов у місцеву крамницю з ножами ручної роботи. «Хто їх робить?» – запитав в італійця-господаря. «Я роблю». – «Я теж так вмію». – «Ану покажи». Василь показав і так отримав роботу. Попрацював недовго, бо італієць почав дурити на гроші. Франківський майстер подався до Іспанії, лиш прихопив кілька своїх заготовок.

В Іспанії працював у полі. А на перші гроші придбав інструмент і виготовив два ножі. З ними пішов до німця-зброяра, аби той оцінив роботу. Бо ж Василь хотів поїхати з ними на виставку і влаштуватися на ножову фабрику. У німця якраз гостював мільйонер, він побачив Василеві ножі і захотів купити.

«Не можу їх продати, бо збираюся на виставку, аби знайти там собі роботу». – «Ти щойно отримав її». Мільйонер дав майстру гроші на запуск виробництва, і так понеслося.

Зрештою чоловік став сам собі господарем, орендував підвал для власної майстерні, мав замовлення. Так, він не раз прогорав, банкрутував, але весь час підіймався і знову йшов робити ножі.

Першою перемогою став виграш у національному іспанському конкурсі – ніж Василя визнали найкращим. До того ж, він ще й потрапив до музею.

Далі почалися численні виставки по різних країнах Європи. Спершу трохи хвилювався, бо казали, там дуже високий рівень, рік-два треба поїздити, аби продати хоч якийсь свій виріб. Перший раз Василь привіз на виставку у Франції 15 своїх ножів, з них продав 13. Це був справжній успіх і визнання.

Згодом майстер став членом італійської гільдії ножарів, яка вважається найпрестижнішою. Потім деякі італійці казали йому: «Я дев’ять років чекав, аби мене прийняли до гільдії. А ти раз – і вже тут».

Чому його ножі серед найкращих у світі? Бо настільки філігранно мало хто вміє робити «класику» – таку, як була ще сто років тому, але з сучасних матеріалів. Василь виготовляє так звані американські ножі, які вирізняються особливою функціональністю, добрим лезом і красивим оздобленням.

Кілька років тому майстер з сім’єю вернувся додому в Городенку. «Те, що я люблю, можна робити і на своїй землі, – усміхається ножар. – Тут дім, родина… В Іспанії, як би добре не жилося, але ти все одно чужинець. Це кланова країна: свої допомагають лише своїм».

Майстер уже не одного навчив своєму ремеслу. Каже, що ніколи не шкодував власних знань, бо того робити не можна. Навіть, якщо свої вміння отримав дуже важко і витратив багато років, треба ділитися тим багажем з іншими людьми, відпускати з легким серцем. І від того тільки виграєш: твоє все одно тебе знайде. 

«Розумієте, в світі все закільцьовано, все прилітає бумерангом, – каже ножар. – Просто будь нормальною людиною, і де би ти не був – люди поможуть. Нащо лиш під себе загрібати? Сонце світить для всіх».

Наталя МОСТОВА