Режисер: Сет МакФарлейн

1882 рік, Дикий Захід. У містечку Старі Пеньки проживає типовий невдаха Альберт Старк (Сет МакФарлейн). Він ненавидить дуелі, бійки в барі, гримучих змій і весь Дикий Захід. Його дівчина Луїза (Аманда Сейфрід) пішла від нього до більш крутого та багатого хлопця Фоя (Ніл Патрік Гарріс). Але в Альберта все ж є вірні друзі Едвард (Джованні Рібзі) і Рут (Сара Сільверман), які не дають бідоласі повністю втратити голову на Дикому Заході.
Все змінюється, коли у містечко приїжджають загадкові брат із сестрою, для того щоб побудувати там ферму. Брат, якого звати Льюїс (Івен Джос), доволі швидко загримів у тюрягу, а його сестра Анна (Шарліз Терон) знайомиться з Альбертом, і в них зав’язується справжня дружба. Вона згодилася допомогти Альберту повернути його колишню дівчину Луїзу. А що з того вийшло…
Сьогодні я вирішив піти проти системи. Сьогодні я збираюся хвалити фільм, який більшість людей, м’яко кажучи, недолюблюють, фільм, який повністю провалився в прокаті, фільм, який номінований на чотири «золоті малини» – «найгірший актор», «найгірша актриса», «найгірший акторський ансамбль» та «найгірший режисер».
Ну, що ж, як любить говорити Ніл Патрік Гарріс, «виклик прийнято!»
Ідея фільму «Мільйон способів померти на Дикому Заході» зародилася із жартів Сета МакФарлейна, Алека Салкіна і Веллеслі Вайлда про те, яким небезпечним завжди змальовують Дикий Захід і як багато там способів для того, щоб померти. Саме ці способи вони і висміюють у своєму фільмі, непристойно, подекуди іронічно, подекуди сатирично, а іноді дуже цинічно. А чого ж ви ще хотіли від засновника «Гріффінів»? Визнаю, деколи навіть мені здавалося, що хлопці трохи перегинають палку, але таких епізодів лише два, не буду їх називати, щоб уникнути спойлерів.
Фільм чимось нагадує «Муві 43», але якщо в сценаристів останнього взагалі зірвало дах від кокаїнової ломки, то тут все не так погано. У «Мільйоні способів» є сценарій, який не дає фільму розвалитися і спрямовує ті всі жарти в одне русло. Звичайно, якщо ви прихильник чи прихильниця романтичних комедій або комедійної класики, то цей фільм явно не для вас. Але якщо ви поціновувач цинічних жартів, трешових смертей, «Гріффінів» чи «Американського тата», тоді можете сміливо дивитися.
Тепер перейду до сюжету. Основна його лінія, звичайно, не найоригінальніша, але вона є і відіграє далеко не останню роль у фільмі, що дуже важливо, оскільки сценаристи такого жанру часто взагалі забувають про те, що у фільмі має бути сюжет, фаршируючи кіно сценами і діалогами, які абсолютно не пов’язані між собою (особливо це стосується російських сучасних комедій). Тут зі сценарієм все добре, він цілісний і не розпадається, всі сцени зняті з конкретною метою і важливі для розвитку подій і логічного обґрунтування дій персонажів.
Сет МакФарлейн, він же номінант на «почесну» премію як найгірший актор і режисер, мені особисто сподобався. Особливо як режисер – знято все грамотно, великих ляпів я не помітив, Сет показав саме те, що і хотів показати: цинічний, трешовий, вульгарний вестерн з великою кількістю посилань на інші фільми подібного жанру, від робіт Серджіо Леоне до «Самотнього рейнджера» і «Назад в майбутнє». Щодо акторської майстерності, його головний герой зіграний також на достойному рівні, з великою кількістю самоіронії. Так, деколи помітно, що актори просто грають дурня на сцені, але це і надає фільму певної легкості і саме комедійності.
Шарліз Терон і Ліам Нісон, дві головні зірки цього фільму, залишили після себе неоднозначне враження, вони грають, як завжди, на високому рівні, проте, на мою думку, ці ролі просто не їхні. Особливо Ліама – якось у нього занадто багато розуму і печалі в очах, як на типового антагоніста Дикого Заходу. Видно, Ліам таки залишився в ролі батька, чию дочку викрали, а він іде мстити. А ось його помічник по фільму Івен Джос на цю роль підійшов би більше: відразу помітно – типовий головоріз.
Джованні Рібзі і Сара Сільверман відриваються тут на повну силу. Ситуації, в які вони потрапляють, не описати словами, це потрібно бачити.
Хто скучив за Барні Стінсоном, може його знайти у цьому фільмі, оскільки Ніл Патрік Гарріс практичного його і грає, тільки Барні тепер на Дикому Заході і замість піджака носить вуса. Я за Барні скучив, тому кожна поява Ніла на екрані мене радувала.
Єдина, хто не сподобалася, це Аманда Сейфрід. Її персонаж вийшов якимось нерозкритим, блідим, і взагалі не зрозуміло, що вона там забула. Аманда, напевно, це питання теж собі ставила на зйомках, тому в неї вічно відсторонений погляд, ніби вона думає про щось зовсім інше.
Підсумовуючи, можна сказати, що фільм на любителя подібних жанрів, це не пародія, це висміювання з посиланням на інші вестерни, з цинічними жартами про релігію, расизм та смерть, з великою кількістю вульгарщини, з великою кількістю камео, серед яких Крістофер Лойд, Еван МакГрегор, Кейлі Куоко-Суітінг, Джеймі Фокс, Раян Рейнольдс та інші. Я люблю такі фільми, тому він безвідривно тримав мене коло монітора впродовж двох годин, і я за цей весь час не занудьгував ні разу!
P.S. Впродовж цілого фільму Шарліз Терон ходила в парику, оскільки поголилась налисо для фільму «Божевільний Макс». Ця думка не дає мені спокою…

ФЕЛІНСЬКИЙ