Біографічний, драма

Режисер: Гебріел Рендж

У ролях: Джонні Флінн, Марк Мерон, Джена Мелоун, Аарон Пул, Ентоні Фленеган

Гебріел Рендж знімає подорож Боуї Америкою в 1971 році, коли той вже випустив свій хіт Space Oddity, але поки що не особливо зрозумів, як йому стати справжньою зіркою. Під час творчої кризи музикант знайомиться зі своїм майбутнім продюсером Роном Оберманном, з яким йому випаде вирушити в тур містами США. Однак зовсім скоро з’ясовується, що у Боуї немає робочої візи і він не може виступати законно, через що їм з Оберманном доводиться домовлятися про приватні концерти, де можна завести корисні знайомства і протоптати собі шлях у музичну індустрію. Саме ці поїздки Америкою пізніше надихнуть співака на створення образу Зіггі Стардаста, космічного прибульця, завдяки якому Девіда Боуї знає весь світ.

Відомо, що сам Боуї був проти того, щоб режисери знімали фільми про його життя. Режисер так і не зміг отримати офіційного дозволу від сім’ї героя, тому картина не могла включити в себе пісні музиканта. Творцям довелося якось викручуватися, щоб сформувати відповідну атмосферу, тому замість хамелеона рок-музики у фільмі можна почути або популярні треки 1970-х, або ж пісні, до яких Боуї робив кавери. Без музики людини, про яку знято фільм, історія на екрані здається недостатньо живою, позбавленою щирості. Візьмемо, наприклад, недавню «Богемну рапсодію»: при всіх мінусах фільму, він зміг вистрілити завдяки своїй мелодійності і пісням Queen, які закарбовані в нашій пам’яті чи не від самого народження. Джонні Флінн, який зіграв 24-річного Боуї, намагається з усіх сил зобразити вишукану манірність співака, розчиняючись у його декадентській фігурі. Але навіть при всьому акторському таланту Флінна його несхожість з Боуї не може не впадати у вічі навіть найбільш поблажливому глядачеві.

Гебріел Рендж обрав досить хороший метод розповіді, показуючи лише окремий відрізок з життя співака. Тут джерела страху і бажання бути кимось іншим передають суть легенди, людини, яка стоїть за піснями про божевілля і яка подарувала нам Modern love. Це викриває не просто прибульця, а вразливого, повного смутку артиста. Через це ще більш прикро, що фільм у якийсь момент перетворюється на гнітюче роуд-муві: психічні розлади героя, проблеми у шлюбі, страх самого себе… Коли в кінці фільму Боуї дає свій перший концерт в ролі Зіггі Стардаста, ми бачимо його звільнення і набуття свого голосу.

Травми, які не відпускали героя після того, як глядач, мов суворий батько, відкидав його музику, розсипалися, як зоряний пил, залишивши лише одну зірку – Девіда Боуї. Але цієї миті виявляється недостатньо, щоб відчути силу величі музиканта. І поки Боуї разом з Оберманном намагаються впхати продюсерам музику, яка змушує думати, замість музики, яку можна продати, ми, глядачі, розуміємо, що нас заштовхали у якесь середнє, невизначене кіно. У результаті фільм схожий на розстроєний музичний інструмент. Все тут здається не таким чистим, як мало би бути, недостатньо рівним, не до кінця трепетним. Він змушує сподіватися, що ось-ось знайдеться відповідний ритм і ми відчуємо, як це – бути героями лише один день. Але, на жаль, мабуть, не сьогодні.

ФЕЛІНСЬКИЙ