110 років тому, коли в місті у межиріччі Бистриць ще не було жодних маршруток з їхніми хамовитими водіями, Станиславовом (тепер – Івано-Франківськ) їздили фіакри. Їх було досить багато, вони люто конкурували між собою, боролися за вигідні місця для посадок пасажирів з місцевою владою, плювали на встановлені тарифи – одним словом, поводилися приблизно так, як таксисти Докладніше >>
Якихось 110 років тому, коли в Каратах ще не було збудовано туристичних баз та гірськолижних курортів, першопрохідці лижного спорту діставалися до Ворохти потягом і впродовж короткого світлового дня здійснювали виснажливу мандрівку, щоб наприкінці її відчути насолоду від двокілометрового спуску гірськими схилами до Яблуниці. На початку ХХ століття лижний спорт і туризм у Карпатах були ще Докладніше >>
Наприкінці ХІХ століття на тодішній околиці міста в межиріччі Бистриць з’явився комплекс споруд, в яких розмістився 33-й полк польових гармат цісарсько-королівської армії Австро-Угорщини. Про присутність у місті артилеристів часом нагадували відлуння стрільб, які відбувалися за Дубровою (тепер територія міського парку імені Шевченка, – авт.) в напрямку села Радча. Гуркіт гармат лякав мешканців Станиславова (тепер – Докладніше >>
На початку ХХ століття у місті Станиславові (тепер Івано-Франківськ) з’явився розкішний за тогочасними мірками торгово-розважальний центр, який у вигляді популярного тоді пасажу (критого проходу між будинками) спорудили брати Ігнацій та Давид Гартенберги, нафтові магнати з Дрогобича. У кам’яницях, які були навколо пасажу, розмістилися десятки орендаторів, які займалися торгівлею, тримали кав’ярні та, як свідчать оголошення у Докладніше >>
Хоча 110 років тому в місті Станиславові (тепер – Івано-Франківськ) ще нічого не чули про коронавірус, і навіть іспанський грип тоді ще не тривожив мешканців, але відвідувачів ресторанів, кав’ярень і цукерень уже заманювали не тільки вишуканими стравами та марципанами, але й, насамперед, добре вентильованим приміщенням, в якому можна було зручно розміститися та не задихатися від Докладніше >>
110 років тому у місті Станиславові (тепер – Івано-Франківськ) відкрилася аптека «Під ангелом», в якій продавали дешеву копію швейцарського сиропу «Сіролін» – популярних та ефективних ліків від кашлю. Відкриття нової аптеки на початку жовтня 1910 року для тогочасного міста було визначною подією: закладів, у яких можна було придбати ліки, в старому Станиславові не було так Докладніше >>
Багато хто з франківців пригадує, що мером Івано-Франківська не завжди був нинішній міський голова Руслан Марцінків. Ще десять років тому, коли в місті головував Віктор Анушкевичус, на вулиці Грюнвальдській, чомусь біля пам’ятника діячам ЗУНР, відбулися святкування з приводу 600-річчя перемоги в однойменній з вулицею Грюнвальдській битві, в якій у 1410 році польсько-литовсько-руські війська розбили Тевтонський Докладніше >>
Її знали як Ельжбету Ганус – вона ж пані докторова Хідвегі, пані Єлезік, графиня Корнелія Свейніч та ще декілька вигаданих прізвищ. Іванофранківці, які живуть у місті хоча б десять останніх років, мали б пам’ятати історію петрилівського самозванця – 53-річного чолов’яги з наддністрянського села на Тлумаччині, який видавав себе за радника або заступника глави Адміністрації президента Докладніше >>
Перед початком Першої світової війни, так само, як перед розвалом Радянського Союзу, в Станиславові (тепер – Івано-Франківськ) дислокувався великий армійський гарнізон, що складався з різних родів військ: артилерії, піхоти та тогочасної військової еліти – кавалеристів. У 1911 році військові становили десяту частину усього населення міста (щоправда, без Княгининів – нинішніх мікрорайонів Майзлі, Княгинин, Гірка). У Докладніше >>
Наприкінці серпня 1910 року, коли трапилася ця історія, Станиславів (тепер – Івано-Франківськ) був невеликим містом, поява в якому чужинців відразу впадала у вічі, особливо поліційним агентам, які мали звичку тоді пантрувати на вокзалі, насамперед у час прибуття потягів. Якщо тепер поліцаї довкола вокзалу переважно ганяють різних приблуд ромської національності і місцевих безхатьків, то у той Докладніше >>
У серпні 1910 року галицьке місто між двох Бистриць Станиславів (тепер – Івано-Франківськ) стало одним із «полігонів» для випробовування новітніх ліків від страшної хвороби, від якої тоді потерпали в цілому світі, – сифілісу. Ситуація з поширенням сифілісу на початку ХХ століття на Галичині була просто катастрофічною. Міська лікарня на вулиці Казимирівській (тепер – Гетьмана Мазепи) Докладніше >>
Ще якихось 110 років тому на території Галичини та Прикарпаття діяли ватаги розбійників, яких тогочасна преса, за давньою звичкою, часом називала опришками. Подібно до легендарних карпатських “чорних хлопців”, вони збиралися в галицьких лісах, звідки робили свої розбійницькі походи, але у той час уже не на шляхетські маєтки та замки. Об’єктами нападів розбійників ставали урядові установи Докладніше >>
10 липня 1910 року в Яремчі відбулося урочисте освячення новозбудованого костелу – псевдоготичного шпилястого храму, виконаного в модному у той час закопанському стилі. Ця споруда понад тридцять років прикрашала містечко, яке вже тоді вважалося столицею тутешніх курортів. “Одна з найгарніших і найбільш відвідуваних курортних місцевостей східної Галичини Яремче, розташована в східних Бескидах, біля самого угорського Докладніше >>
110 років тому готель у Станиславові (тепер – Івано-Франківськ) на три дні став резиденцією для монаршої особи, нащадка правителів Великого Тосканського герцогства на півночі Італії та родича імператора Австро-Угорщини. У четвер, 9 червня 1910 року, на залізничному вокзалі Станиславова урочисто зустрічали одного з членів монаршої родини Габсбурґів – архикнязя (ерцгерцога) Леопольда Сальватора Австрійсько-Тосканського. На прибуття Докладніше >>
Палій Юлія
Кожного з нас змінить ця війна. Чуючи такі слова ще у 2022, я не уявляла, як саме це торкнеться мене самої та моєї сім’ї, та як я відреагую на це. Розуміння того, що внутрішні трансформації невідворотні, прийшло потім, пізніше. І той факт, що ми вже не будемо такими, як до початку повномасштабного вторгнення, треба визнати
Деркачова Ольга
«Ми були звичайною родиною, яка жила в любові, інколи в дрібних побутових сварках…» – ні, це не початок любовного роману. «Щастя було в усьому, планів на життя було так багато…» – це також не початок мелодрами про нещасливе кохання. «Мій тато дуже любив збирати гриби та гуляти в лісі…» – це не початок шкільного твору
Рязанцева Яна
В 2022 році моє місто знаходилось в 100 кілометрах від лінії бойового зткнення — глибокий тил на заході Донецької області. Покровськ, Добропілля, Білицьке, Білозерське і сусідні містечка й села стали прихистком для тисяч вимушених переселенців зі зруйнованих та окупованих населених пунктів. Звісно, близькість фронту відчувалась в усьому — літаки в небі, важка техніка транзитом, пікапи
Магда Євген
Останні тижні переконливо продемонстрували, що Путін не лише погано знає історію, але і як менеджер дуже слабенький. Він намагається застосувати методи неефективного впливу, брати кількістю, а не якістю там, де потрібно діяти раціонально та точно. Міф про «велич Росії» руйнується не лише діями ЗСУ, але і протестами мобілізованих росіян. Варто нагадати, що на старті широкомасштабного